Тетяна (2008) - Довго мовчали смереки

* * *

"Роберт" затаїв у серці пекуче бажання помсти. Куди ходив, усе думав, як би йому власноручно відправити в пекло з десяток червоних комісарів. Невдовзі така нагода трапилась. Через два тижні після трагічних похорон сотня "Прута" відходила в рейд.

- Друже "Греготе",- звернувся Ярослав до курінного, - відпустіть мене з ''Прутом" у похід. Хочу кров'ю змити провину перед загиблими хлопцями. Місця собі не знаходжу, зрозумійте...

Гадав, що командир розсердиться, розкричиться, а він вимовив всього три слова:

- Дозволяю. Будьте обережні.

Так сказати міг лише справжній друг. Знав запальний характер провідника, його круту вдачу, невгасимий темперамент, тому й застерігав спершу подумати, а потім діяти.

Сотня пройшла Павелче, Тязів, Викторів, Сапегів, Блюдники. В Селищі зустрілися з куренем "Ромка".

- Слава Україні! Давайте, хлопці, разом заквартируємо. Чи є тут що поїсти?

- Щocь знайдеться. Сало маємо з собою, бульби наваримо, а хліба й цибулі обіцяли принести тутейші молодиці.

Тільки-но розмістилися по хатах, розклали пожитки, як спостерігачі повідомили, що йдуть червоні . Сотенний дав наказ:

- Вийти з села в ліс, зайняти оборону і чекати на ворога!

- Дозвольте взяти скоростріла, - попросив "Роберт".

- Ні в якому разі,- заперечив "Прут".- Відповідаю за ваше життя головою. Крім того, "Різун" просив...

- Дурниці. На вишколах я вивчав усі види зброї, добре стріляю в ціль. Мені вкрай необхідно довести собі...

- Згода! "Хмелю" й "Малий", нині ви будете з провідником "Робертом" при кулеметі.

Ще не встигли окопатись і замаскуватись, як повернулися вислані стежі і повідомили, що з Галича та з Войнилова підійшло дуже багато більшовиків. За річкою риють шанці, розставляють важкі кулемети й міномети. Біля п'ятнадцятої години червоні вдарили на курінь "Ромка". Стрільці почали панічно відступати до позицій, зайнятих сотнею "Прута", а більшовики гналися за ними, як скажені пси.

- Залягти і приготовитись до бою!- пролунав наказ.- Підпустіть "куфайників" на відстань п'ятнадцять- двадцять метрів! Хто не втерпить, того пристрелю!

Повстанці лежали тихо, як миші в стіжку сіна. Ось уже стало видно солдатські обличчя, п'ятикутні зірки на кашкетах.

- Вогонь!

Заграли скоростріли, автомати, кріси, пістолі. До грізної музики долучилися бубна мінометів. Більшовики не сподівалися на такий опір і почали відступати, залишаючи за собою узбіччя гори, встелене трупами.

- Удирай, братва, кому жизнь не надоела! Бандеровцев здесь видимо-невидимо!

- Ракети в небо!

Сотні кольорових вогнів сколихнули осінні сутінки. "Роберт" з насолодою натискав на гашетку кулемета і виразно бачив, як падають на землю сірі шинелі, немов трава під косою.

- Це вам за батька! А це за матір! А це за "Гамалію", "Дністра'', "Лозу"! За поневолену Україну...

Смерть, смерть, ляхам смерть,

Смерть московсько-жидівській комуні,

В бій кривавий ОУН нас веде! -

почав якийсь відчайдух, але півтори сотні молодих горлянок заглушили цей спів вигуками: "Слава! Слава! Слава!"

- Негайно залишайте бойові позиції і відступайте в напрямку Блюдник! -вигукнув "Прут".

Розпалені боєм стрільці неохоче підкорялись наказу командира.

- Виконуйте, що я сказав, поки нема жертв! Сталінські посіпаки дочекаються допомоги і вдарять на нашу сотню з новими силами! "Мудра команда,- міркував "Роберт". - Нам справді пора відступати. заки більшовики не оговтались від паніки. Не хочу, щоб повторилася недавня трагедія на Гуркалі."

Вже зовсім стемніло, коли більшовикам надійшла підмога з Галича, і вони почали стріляти в своїх, прийнявши їх у темряві за повстанців. Потім місцеві жителі розповідали, що було вбито сто сімдесят три чекісти. Селян заставляли виносити їхні тіла з лісу і складати штабелями в кузови "газиків".

Повстанці відпочили після бою один день, випрали і посушили онучі, почистили зброю, а потім через Павелче і Гуту Майданську повернулися в Чорний ліс.

- Як настрій, друже "Роберте"?- приязно усміхаючись, зустрів провідника "Різун".- Хлопці оповідали, що ви добре трималися.

- Мушу сказати, що зняв тягар з душі. Зараз поспішаю повідомити головнокомандування про вислід бою.

Вони обмінялися рукостисканнями і простили один одному недавні образи та непорозуміння. "Роберт" відійшов декілька кроків, озирнувся і подумав: "Наш курінний - вроджений військовий командир i прекрасна людина. З такими, як він, можна боронити Україну!"

* * *

Облави і бої. Рейди і вишколи. Розвідка і чати. Знову бої і облави. Свята бували рідко, але якщо вони випадали, то повстанці вміли їх святкувати. Доки Підкарпаття утримували німці, "Роберт" по-справжньому не знав "лісової романтики". З приходом "других совітів" Крайовий Провід остаточно перейшов з конспіративної квартири в обласному центрі в ліси та гори і змушений був разом з усіма розділити злигодні повстанського життя.