Unknown - Именитые самоубийцы

Ні, ми неможливі люди. Я маю на увазі – євреї. Який народ – після того, що про нього сказав Бог,

– не мені говорити. Прекрасний, такий-сякий, вибраний, недовибраний, малий, очманілий і так

далі...

Однак окремий єврей! Окремий єврей – кожен! – знає, що вірно, що помилково, що добре, що

погано. Для всіх. Бо те, що він знає, це, по-перше, головне, по-друге, істина, по-третє, знає тільки

він. Тому що він єврей.

Як повинна видаватися газета «Єврейське слово» – як вона не повинна видаватися. Як правильно

він, цей єврей, живе – як неправильно живуть інші євреї. Як неправильно вони думають – на тлі

того, як правильно думає він. Якщо ж не виходить сказати, що, думаючи не так, як він, вони

(наприклад, Спіноза, Фрейд, Пастернак) не того, то у запасі завжди є довід неспростовний: «Вони

не євреї». Тобто не сьогодення. Він – справжній, тому вони – ні.

…Книга Рут Вайс «Сучасний єврейський літературний канон». Яскрава, багата гострими

вагомими неординарними думками.

…Ідиш – добре, іврит – теж, хай і по-іншому, а ось англійський відволікає єврейського

письменника від самоототожнення і вихолощує релігійні, сімейні, ментальні цінності, які лише і

забезпечили збереження євреїв як народу впродовж його історії. Щоб довести це, автор йде на

тенденційну чи навіть, скажімо так, не зовсім точну передачу змісту тієї або іншої книги... Дедалі

наполегливіше проводиться ця лінія, поки нарешті читач не натикається на фразу: «Самогубства

Целана, Єжи Косинського, Петра Равича, Жана Амері і Прімо Леві привселюдно свідчать про

ціну, яку платить письменник за те, аби писати про Катастрофу на неєврейській мові».

Рут Вайс ...про причину самогубства людей, аж п'яти, видатних, унікальних, вона говорить, неначе

Бог повідомив її про це телефоном.

…Дуже по-людськи, по-жіночому, тому симпатично.

Від себе додам: канон єврейського життя, а тому і єврейської літератури, сучасної, майбутньої, не

скриня з приданим, на яку треба молитися. Не учіть людину, як їй жити: їй і так несолодко.

САМСОНОВ Олександр Васильович

Військовий, державний діяч. Генерал від кавалерії (1910).

З дворянської родини.

Народився 2 (14) листопада 1859 р. в с. Єгорівка Новоукраїнського району Кіровоградської

області.

Застрелився 17 (30) серпня 1914 р. в с. Кароліненгоф (Пруссія). Похований на місцевому цвинтарі.

Перепохований в с. Якимівка Єлизаветградського повіту Херсонської губернії Російської імперії

(нині – Маловисківський район Кіровоградської області України). Надгробок не зберігся.

Закінчив київську Володимирську військову гімназію (1875), петербурзьке Миколаївське

кавалерійське училище (1875-1877), Миколаївську академію Генерального штабу (1884).

Служив офіцером 12-го гусарського Охтирського полку, штаб-офіцером для доручень при штабі

Варшавського військового округу (1890-1893), штаб-офіцером для особливих доручень при

командуючому військами Варшавського військового округу (1893-1896), начальником

Єлизаветградського кавалерійського юнкерського училища (1896-1904), командиром Уссурійської

кінної бригади (1904), Сибірської козачої дивізії (1904-1905), начальником штабу Варшавського

військового округу (1905-1907), військовий наказний отаман війська Донського (1907-1909), генерал-губернатор Туркестану, командувач військами Туркестанського військового округу (1909-1914), командуючий 2-ю армією (1914).

Учасник російсько-турецької (1877-1878), російсько-японської (1904-1905), Першої світової (1914) воєн.

Кавалер орденів св. Ганни 4-го ступеня (1877), св. Станіслава 3-го ступеня (1880), св. Ганни 3-го

ступеня (1885), св. Станіслава 2-го ступеня (1889), св. Ганни 3-го ступеня (1892), св. Володимира

4-го ступеня (1896), св. Володимира 3-го ступеня (1900), св. Станіслава 2-го ступеня з мечами

(1904), св. св. Ганни 1-го ступеня з мечами (1905), св. Володимира 2-го ступеня (1906), св. Георгія

4-го ступеня (1907), Білого Орла (1909), св. Олександра Невського (1913).

Нагороджений золотою зброєю (1906).

На місці поховання нашого земляка, яке нині опинилося на подвір‘ї Якимівської середньої школи, за ініціативи сільської громади і обласного історико-культурологічного товариства «Ойкумена»

встановлено пам‘ятний знак у вигляді козацького хреста з червоного граніту (2002).

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Мартос, М. Клюєв, В. Орановський, Ю. Данилов, Я.

Жилінський та ін.

***

ХОРОБРІСТЬ,

з військового кредо О. Самсонова

Маючи хоробрість рядового, не можна командувати армією!