Unknown - Именитые самоубийцы

Подорожував Італією, Сицилією, Мальтою, Тунісом, Грецію, Сербією, Марокко, Угорщиною, Францією, Швейцарією, Британією, Іспанією, Єгиптом, Туреччиною, Голландією, Китаєм, Монголією, Сибіром, Кавказом.

Перу П. належать сотні газетних і журнальних публікацій. Проте він серйозно займався і наукою.

Серед його значних доробків – п'ятитомник «Дослідження Сарматії» (1789-1892),

чотирьохтомник «Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію і слов'ян» (1796), книги «Коротка історія народу Росії» (1802), тритомник «Давня історія Волинської губернії»

(1804-1805), «Археологічний атлас Європейської Росії» (1805), «Основи хронології».

П. також - автор світового пригодницького бестселера «Рукопис, знайдений в Сарагосі» (1847), за

яким польський режисер В. Хас зняв однойменний фільм (1965). За мотивами роману іспанський

драматург Ф. Н‘єва написав комедію (2003).

Всього наш земляк залишив після себе 24 великі наукові праці.

Що стосується особистого життя, то наш земляк, розлучившись з Ю. Любомирською, взяв шлюб з

К. Потоцькою (1798).

Серед друзів та близьких знайомих П. – А. Чарториський, Ж.-П. Бланшар, Олександр I, В.

Головнін, Ф. Месмер, І. Гудович, Каліостро, Л. К. Сен-Мартен та ін.

***

БЛАГОСЛОВЛЯЮ НАУКУ,

з професійного кредо Я. Потоцького

Благословляю науку, яка дала мені щастя, спокій і навіть насолоду, всупереч жахливому хаосу, в

який занурений наш час.

ВІДПОВІВ, ЩО ПОМЕР,з роману Я. Потоцького «Рукопис, знайдений в Сарагосі»

Заходячи в провулок Августинів, Бускерос показав мені своїх караульних і дав їм пароль.

- У випадку, якщо тут з'явиться сторонній, мої друзі зроблять вигляд, ніби побилися один з одним, так що він мимоволі буде вимушений повернути назад. А зараз, - додав він, - ми вже біля цілі. Ось

драбина, щоб тобі лізти вгору. Ти бачиш, вона міцно обперта об стіну. Я стежитиму за умовними

знаками, і як тільки я плесну в долоні, лізь.

Але кому могло б прийти в голову, що після всіх цих планів і приготувань Бускерос переплутав

вікна. Проте це було так...

Отримавши сигнал, я, хоч і з забинтованим плечем, відразу ж поліз вгору, тримаючись однією

рукою. Залізши, я не знайшов, як було обумовлене, нагорі відкритої віконниці, і мені довелося

стукати, зовсім не тримаючись руками.

У цю мить хтось різко відчинив вікно, ударивши мене віконницею. Я втратив рівновагу і з самого

верху драбини впав на складену внизу цеглу. Зламав у двох місцях вже поранене плече, зламав

ногу, котра застрягла між щаблями, а іншу вивихнув і всього себе скалічив - від шиї до крижів.

Той, хто відчинив вікно, мабуть, хотів моєї смерті, оскільки вигукнув:

- Ти помер?

Боячись, аби він не побажав мене добити, я відповів, що помер.

ВСУПЕРЕЧ ПОЛЬСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ,з розвідки С. Баженової «Ю. Роллє в суспільному і

краєзнавчому русі Правобережної України другої половини ХІХ ст.»

На початку ХІХ ст. відомий польський магнат, просвітитель, письменник, публіцист та історик, подолянин граф Ян Потоцький ...видав у Петербурзі французькою мовою невеликі книги

«Стародавня історія Подільської губернії» та «Стародавня історія Волинської губернії» (1805).

У цих дослідженнях автор уперше здійснив спробу науково узагальнити відомості з історії

первісного суспільства та доби середньовіччя Волині та Поділля, обґрунтувати тут автохтонність

місцевих східнослов’янських племен і визнав їх невід'ємною складовою частиною Київської Русі, що йшло всупереч з тогочасною польською історіографією.

Крім того, Ян Потоцький виступив ініціатором підготовки археологічних карт регіонів. 1805 року

він опублікував французькою мовою «Археологічний атлас європейської Росії». В ньому були

вміщені знані на той час стародавні поселення, городища, кургани, подані описи старожитностей, у тому числі в Правобережній Україні.

ЙОГО ОЧИМА,з статті С. Дударєва «Росія і Північний Кавказ в кінці XVIII – першій половині

XIX ст.: погляд зовні»

Я. Потоцький далекий від ідеалізації історичного побуту описуваних ним етнічних груп. ...Він

неодноразово відзначає факти грабіжницьких нападів представників низки північнокавказьких

гірських народів (аварців, лезгин, черкесів, чеченців й ін.) на своїх сусідів, торгові каравани і

випадкових подорожніх, а також російські станиці і поселення. Примітно, що в оцінках даного

явища граф, все ж таки, залишаючись сином своєї епохи, деколи атестував прихильність до