Unknown - Именитые самоубийцы

Природне право, на думку автора, є частина філософії, яка висловлює закони, що відкриваються

нам чистим розумом, і які повинні бути підставою позитивних законів, котрі, у свою чергу, складають священну огорожу прав громадян. «У позитивному законодавстві повинно вважати

загальним правилом те, щоб без крайньої потреби не віддалятися від природного права, інакше

закони будуть не тверді, не міцні, іноді ж і несправедливі».

У відповідності до такого погляду на значення природного права перебуває погляд Кукольника на

закон. «Закон, в загальному юридичному значенні, є правило, яке накладає на нас етичну

необхідність порівнювати з ним ...наші діяння. Етична необхідність, що накладається на нас

законом, називається так само етичним обов'язком. Її або вселяє нам здоровий глузд, ...або наказує

верховна влада, загрожуючи за недотримання її волі покаранням. У першому випадку закон буває

природний, в цьому ж останньому позитивний». Таким чином Кукольник в своєму понятті про

закон розходиться далеко з сучасним нам поняттям, вважаючи позитивний закон лише видом

юридичних законів. Звичайно, природні закони він розуміє не в сенсі природжених нам початків

справедливості.

Визнаючи, що зміст приватного права складають «взаємні стосунки громадян між собою», Кукольник дотримується у викладі римської системи. «Теорія, по відмінності предметів, що її

складають, поділяється на три розділи: 1) про осіб, їхній стан, про права й обов'язки, що

виникають від особистого стану громадян; 2) про речі і про права і обов'язки з ними зв'язаних; 3) про діяння і про права і обов'язки, що з них витікають».

На думку Кукольника, для вивчення цивільного права необхідні допоміжні знання. Для

досягнення причин і мети законів потрібне ґрунтовне знайомство з вітчизняною історією, для

точного застосування законі... юристові необхідна наука логіки.

Проте автор, очевидно, дещо захоплюється, коли говорить, що, оскільки предмети є суть особи, речі і діяння, то для юриста необхідні «науки, що їх стосуються, такі як антропологія взагалі і

психологія зокрема, фізика, архітектура, технологія, наука сільського господарювання і інші

природні науки, предмети яких суть речі, складові майна громадян».

При читанні Кукольника неприємно вражає своєрідна термінологія автора, так detentio він називає

граматичним володінням у протилежність юридичному, право власності – володінням, сервітути –

повинностями.

Не позбавлена книга іноді й курйозів, так особисті відносини подружжя автор визначає в

наступній формі: «загальні права і взаємні обов'язки подружжя суть ті, які виходять безпосередньо

з мети шлюбу, бо кожний з них має довершене має право вимагати від іншого виконання всього

того, без чого не може бути досягнута мета подружнього товариства».

БІДНИХ НЕ ПОЛЮБЛЯВ,з книги В. Сиротенка (Вербицького) «Незнайомий Тарас Шевченко»

Молода вдова, яка народила через декілька місяців донечку, залишилася одна, з чотирма малими

дітьми на руках. Жінці, звиклій до того, що спочатку всім командували батьки, а потім чоловік, довелося самій вести господарство. Не змогла справитися. Довірилася управляючим. Що ті

управляючі не розікрали, розграбували 1812 року наполеонівські війська. Ні за що було навіть

навчати дітей. Добре що сама була грамотною і змогла всіх їх навчити.

Але в ті часи обов'язком дворянина було служити. А для того, щоб мати право служити, треба

було закінчити гімназію. Коли Віктору виповнилося 12 років, вся рідня збунтувалася і примусила

таки Надію віддати сина в Московську чотирикласну губернську гімназію. Чому в Московську, адже поряд в Ніжині була одна з кращих в імперії гімназій, рівноцінна університету? Та тому, що

її директор Василь Кукольник вважав сина вдови, що розорилася, негідним його закладу. Лише

після самогубства Кукольника вдова змогла перевести сина до Ніжина.

У 1822 р. став він учнем 3 класу першого періоду (всього в гімназії були 3 періоди по 3 роки

навчання, і випускники її одержували атестат, рівноцінний університетському диплому).

Не дуже гостинно зустріли гімназисти напівзлиденного «хохла» Забілу. У класі верховодили син

Кукольника Нестор, Петя Маркос, Платон Закревський, брати Лукашевичі... Вони могли собі

дозволити все, навіть замкнути наглядача в туалеті чи виштовхати його вечором втришия із

спальні пансіонату. В ті часи їм, дітям багатіїв, все сходило з рук. (З часом, вже при Миколі I, вони