Unknown - Именитые самоубийцы

він називав визначальним моментом своєї біографії, він виїхав до Харкова, де з Григорієм

Петниковим і Богданом Гордєєвим (Божидаром ) заснував книговидавництво «Лірень», художником якого стала Марія Синякова-Уречина.

...Футуристичний рух втрачав своїх первинних натхненників. Услід за смертю Олени Гуро і

самогубством Івана Ігнатієва наклав на себе руки Божидар (Богдан Петрович Гордєєв). Асєєв і

Петников перенесли свою видавничу діяльність до Москви.

Дмитро Гордєєв склав посмертну збірку «Вірші і казки» свого брата Божидара. Книга була

анонсована в Харківському видавництві «Лірень». Гордєєв просив Пастернака написати до неї

передмову, однак той відмовився від цієї пропозиції і 16 грудня написав у відповідь, що заперечує

все зроблене в цю «бідну неплідну епоху», не виключаючи, зрозуміло, і своїх «власних блукань і

помилок». Причину своєї участі у футуристичних збірках Пастернак відносив до області

«дослідження характеру випадковості і випадковостей характеру», кажучи, що тільки

напівсерйозне ставлення до писання дозволяло йому миритися з тим, «що в замкнутій системі

творчо правдивого організму існувати не може». На закінчення він додав: «Я відмовляюся тому, що все зроблене нами поки що – нікчемне, і тому, що залишатися вірним цьому духу нікчемності я

не в змозі».

В НЬОГО ЗАКОХАЛИСЯ П‘ЯТЬ СЕСТЕР,з розвідки В. Яськова «Хлєбніков, Косарєв, Харків»

Про Божидара. Б. В. (художник Косарєв – авт.) стверджує, що вірші Хлєбнікова «Падають

брянські, ростуть у Манташева / Немає вже хлопця, немає вже нашого» – про Божидара.

Парніс, говорить Б. В., заперечує це на тій підставі, що Божидар був блакитнооким, а у Хлєбнікова

сказано: «Чорноокого короля розмови за вечерею». Проте справа в тому, говорить Б. УВ., що очі у

Божидара темніли від збудження, коли він – дійсно король бесіди – починав говорити. Хлєбніков

ревнував до розповідачів, але перед Божидаром схиляв голову.

У Божидара закохалися всі п'ять сестер Синякових, відчайдушно ревнували його одна до одної і

бували щасливі, коли він відвідував їх.

ГРОМЕКА Михайло Степанович

Критик.

З родини службовця. Батько, Громека С., – начальник поліцейського управління на Миколаївській

залізниці, публіцист; брат, Громека І., – математик.

Народився 3 (15) вересня 1852 р. в м. Бердичів Житомирської області.

Звів рахунки з життям 22 грудня 1883 р. (3 січня 1884) в м. Санкт-Петербург (РФ).

Закінчив Сідлецьку гімназію (1871), історико-філологічний факультет Московського університету

(1875).

Працював викладачем Житомирського єврейського учительського інституту (1875-1876), Варшавської жіночої (1876-1878) та чоловічої (1878-1881) гімназій, Калішської гімназії (1881-1883).

Друкувався в журналі «Російська думка».

Як критик дебютував невеликою книгою «Критичний етюд з приводу роману «Ганна Кареніна»

(1883).

Потім настала черга книги «Останні твори графа Л. М. Толстого» (1886). Між іншим, цензура

заборонила друк тих розділів роботи Г., в яких він цитував «Сповідь» Л. Толстого.

Наш земляк страждав душевним розладом (1882).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Л. Толстой, І. Горбунов-Посадов, О. Корнілов та ін.

***

ЗАКОНИ СВОБОДИ

, з життєвого кредо М. Громеки

Не існує безумовної свободи, а є закони.

СЛОНА І НЕ ПОМІТИЛИ,з книги М. Громеки «Критичний етюд з приводу роману «Ганна

Кареніна»

Критика, як тенденційна так і не тенденційна, відштовхуючись від однакових точок зору, діяла на

одному розсудливому ґрунті і тому, відкинувши дрібні тенденції гр. Толстого, зовсім не помітила

його крупної ідеї.

…У своєму романі гр. Л. Толстой, у протилежність розсудливій ідеї сучасної літератури, виражав

з глибоким переконанням і чудовим художнім ясновидінням ідею безпосереднього і цілісного

світобачення, і саме ця ідея і є суспільною ідеєю роману, і його справжнім художнім змістом.

Ганна — просто пристрасна жінка, яка жила заради одного лише кохання і йому вона принесла в

жертву сім'ю, суспільне становище і, нарешті, саме життя. Вона була послідовною і цілісною; у

своєму основному прагненні вона йшла до кінця, і в цьому полягала її головна сила. Проте

пристрасність натури була в той же час і її слабкістю...

І вона стала жертвою власної пристрасті, котра несвідомо порушила непорушні закони людського

співжиття і моральності.

... Художник довів нам, що ...від волі людини залежить узгоджуватися з ними і бути щасливим чи