Докінз Річард - Ілюзія Бога

Наша уява надто убого оснащена, щоб давати раду відстаням, які виходять за межі вузького діапазону, освоєного нами в предковічні часи. Електрон ми уявляємо як крихітну кулю, яка кружляє навколо більшого скупчення кульок, що відповідають протонам і нейтронам. Але ж насправді все зовсім не так. Електрони не схожі на крихітні кульки. Вони не схожі ні на що, що ми знаємо. Ба навіть не ясно, чи слово «схожий» взагалі варто застосовувати, коли ми впритул підпливаємо до крайнього горизонту реальності. Людській уяві ще бракує інструментів, щоб заглибитися в сусідній світ квантової реальності. Її поведінка зовсім не схожа на те, що ми в процесі своєї еволюції привчилися очікувати від матерії. Так само ми не здатні інтуїтивно розуміти поведінку об’єктів, швидкість руху яких наближається до швидкості світла. Здоровий глузд тут нам не порадник, бо він еволюційно сформувався в світі, в якому ніщо не переміщувалося настільки швидко, ніщо не було настільки крихітним або гігантським.

У знаменитому есеї «Можливі світи» видатний біолог Джон Голдейн написав: «Я особисто підозрюю, що всесвіт не просто химерніший, ніж ми уявляємо, а химерніший, ніж ми здатні уявити… Підозрюю, як у небі, так і на землі знайдеться значно більше цікавого, ніж може приснитися будь-якому вченому мужу». До речі, мені здається слушною думка, що вислів Гамлета, на який натякає Голдейн, зазвичай вимовляють неправильно. Наголос у ньому слід робити на слові «вашій»:

Гораціо, на світі більше тайн,

Ніж вашій вченості хоч би приснилось76.

Ці два рядки часто цитують, вбачаючи в образі Гораціо уособлення всіх недалеких раціоналістів і скептиків. Однак деякі дослідники акцент роблять на слові «вченість», майже забуваючи про займенник «ваша»: «…ніж вашій вченості хоч би приснилось». Відмінність досить тонка й для нас не принципова хіба за винятком того, що в другій інтерпретації Голдейнове слово «будь-який» було б надлишковим.

Людина, якій я присвятив цю книжку, заробляла на життя, виставляючи дивовижний світ науки в комічному світлі. Ось іще один уривок із його імпровізованої промови, виголошеної 1998 року в Кембриджі, яку я вже цитував: «Той факт, що ми живемо на дні глибокої гравітаційної ями, на поверхні огорнутої газом планети, яка на відстані 150 мільйонів кілометрів обертається навколо ядерної вогняної кулі, і вважаємо це нормальним , яскраво демонструє нам, наскільки упереджене наше спри­йняття реальності». Якщо інші письменники-фантасти використовували дивакуватість науки, щоб викликати в читачів відчуття таємничості, то Дуглас Адамс за допомогою цього прийому викликáв у нас сміх (ті, хто читав «Путівник по Галактиці для космотуристів», можуть згадати хоча б «двигун на нескінченній неймовірності»). Сміх, мабуть, — найвідповідніша реакція на дивовижні парадокси сучасної фізики. Бо якщо не сміятися, то залишиться тільки заплакати — принаймні так мені здається.

Квантова механіка як найвитонченіше досягнення наукового прогресу ХХ століття дозволяє робити напрочуд успішні передбачення в реальному світі. Щоб продемонструвати точність її прогнозів, Річард Фейнман порівняв їх із передбаченням відстані, що дорівнює ширині Північної Америки, з точністю до товщини людської волосини. Прогностичні успіхи квантової теорії означають, що вона до певної міри відповідає істині; істині в тому самому сенсі, в якому ми вважаємо істинними навіть найбільш приземлені факти, що відповідають здоровому глузду. Проте для отримання цих передбачень, квантовій теорії доводиться виходити з настільки дивних і таємничих засновків, що навіть сам Фейнман, не стримавшись, заявив (існують різні версії цієї фрази, але я скористаюся тією з них, яка мені здається найвлучнішою): «Якщо ви думаєте, що розумієте квантову теорію,.. то ви її точно не розумієте»77.

Ця теорія настільки чудернацька, що фізикам доводиться хапатися то за одну, то за іншу її парадоксальну «інтерпретацію». І слово «хапатися» тут не випадкове. У книзі «Тканина реальності» Дейвід Дойч хапається за одну з інтерпретацій квантової теорії, яка передбачає існування величезної кількості всесвітів, мабуть, через те, що її найслабше місце — всього-на-всього її безглузда марнотратність . Згідно з нею, в реальності існує незліченна (і дедалі більша) кількість паралельних всесвітів, які ніяк не можуть спостерігати одне одного за винятком швидкоплинних митей під час квантово-механічних експериментів. У деяких із них я вже помер. Ще в невеликій кількості ви маєте зелені вуса. І так далі.