Докінз Річард - Ілюзія Бога

Те що не вернеться вже знов —

Нас тішить кожну мить74.

Якщо падіння Бога залишить по собі вакантну нішу, то кожен по-своєму знайде, чим її заповнити. Особисто для мене значне місце в ній посідає наукова діяльність, під якою я розумію чесне та систематичне намагання з’ясувати правду про навколишній світ. Людські зусилля зрозуміти всесвіт я розглядаю як динамічний процес побудови моделі. Кожен із нас подумки створює модель світу, в якому перебуває. Мінімальною можна назвати ту модель, яка була потрібна нашим пращурам, щоб вижити в їхньому світі. У певному сенсі це було програмне забезпечення для моделювання світу, яке розроблялося й удосконалювалося в процесі природного добору і яке найкраще підходить для відображення реалій, з якими стикалися наші пращури в африканській савані: тривимірного світу матеріальних об’єктів середнього розміру, які рухаються один відносно одного на порівняно невисоких швидкостях. Нам несподівано пощастило, оскільки наш мозок виявився достатньо потужним для створення повніших моделей світу, які виходили за межі скромних утилітарних можливостей, актуальних для виживання наших пращурів. Мистецтво й наука — два дітища, які завдячують своїм існуванням цій удачі. Дозвольте наостанок навести ще один приклад, який демонструє здатність науки задовольняти нашу допитливість та потребу в душевному комфорті.

Одне з найсумніших видовищ, яке доводиться спостерігати на вулицях сучасних міст — постать жінки, з ніг до голови загорнутої у безформну чорну тканину та змушеної дивитися на світ крізь вузький просвіт для очей. Однак паранджа — не тільки засіб пригноблення жінок, придушення їхньої свободи та краси; не тільки символ кричущої жорстокості чоловіків та трагізму бездумної покірності жінок. Хочу використати образ вузького просвіту в сітці, яка прикриває обличчя, щоб донести значно ширшу думку.

Наші очі здатні бачити світ крізь вузький просвіт на електромагнітному спектрі. Видиме нашому оку світло — лише тонка смужка яскравості на довжелезному спектрі, який тягнеться від довгих радіохвиль до коротких гамма-променів. Важко навіть помислити та передати на словах, наскільки вузька ця смужка. Уявіть гігантську чорну паранджу зі звичайним просвітом для очей, висота якого, як правило, становить близько 2,5 сантиметра. Якщо чорна тканина над просвітом відповідає короткохвильовій частині невидимого спектру, а чорна тканина під просвітом — довгохвильовій його частині, то наскільки довгою повинна бути паранджа, щоб співвідноситися з 2,5-сантиметровим просвітом так само, як видима ділянка електромагнітного спектра з його невидимою частиною? Дуже важко передати це співвідношення в легкозрозумілих для людини поняттях, не вдаючись до логарифмічної шкали, — ось із якими колосальними довжинами ми маємо справу. В останньому розділі книги такого роду не місце, щоб починати розмову про логарифми, але повірте мені, що це була б над усіма паранджами паранджа. 2,5-сантиметровий просвіт видимого світла нікчемний у порівнянні з кілометрами й кілометрами чорної тканини, яка втілює невидиму частину спектру від радіохвиль на подолі спідниці до гамма-променів на маківці голови. Наука розширює для нас видимий просвіт, який стає завдяки їй настільки широким, що обтяжливе чорне вбрання саме падає додолу, даруючи нашим органам чуття неземну й захопливу свободу.

За допомогою оптичних телескопів, побудованих зі скляних лінз та дзеркал, ми обстежуємо небеса, спостерігаючи в них за зорями, що випромінюють хвилі у вузькому діапазоні довжин, який ми називаємо видимим світлом. Зате є інші телескопи, які «бачать» рентгенівські хвилі та гамма-промені, даючи нам змогу споглядати розкішну альтернативну картину нічного неба. Для протилежного кінця спектра в нас є фотоапарати з відповідними фільтрами, які дозволяють побачити ультрафіолетове світло та зробити фотографії квіток із небаченими візерунками, «призначеними» для очей комах, але невидимих нашому не­озброєному оку. Очі комах загалом бачать у тому самому діапазоні хвиль, що й наші, але трохи зсунутому вгору паранджі: сліпі на червоний колір, вони зате можуть зазирнути трохи далі в ультрафіолет, ніж ми, і побачити «ультрафіолетовий сад»75.

Метафорою вузького просвіту, який розширюється до масштабів широченного вікна, можна описати й інші царини науки. Ми живемо десь біля центру розгалуженого в усіх напрямках музею фізичних величин, сприймаючи світ за допомогою органів чуття й нервової системи, здатних осягати й розуміти лише невеликий діапазон об’єктів середнього розміру, які рухаються в середньому діапазоні швидкостей. Ми почуваємося, як удома, коли нас оточують об’єкти розміром від кількох кілометрів (вигляд із вершини гори) десь до десятої частини міліметра (вістря голки). За межами цього діапазону безсила навіть наша уява, тому доводиться звертатися за допомогою до інструментів і математичних обчислень, користуватися якими ми, на щастя, здатні навчитися. Діапазон розмірів, відстаней і швидкостей, з якими комфортно почувається наша уява, становить крихітну ділянку на гігантському спектрі можливого від мікроскопічних масштабів квантового світу до колосальних розмірів ейнштейнівської космології.