Стивен Кинг - Зелена миля

Ми з Гаррі виступили вперед із кийками напоготові. Дін витяг пістолет. Але перш ніж події встигли просунутися вперед бодай на один дюйм, Вортон відпустив Персі й зробив кілька кроків назад, здійнявши руки розкритими долонями до плечей і шкірячись гиденькою вологою посмішечкою.

— Я його пустив, побавився й пустив, — сказав він. — Ні волосинки з голови цього красотунчика не вирвав, не засовуйте мене в ту бісову м’яку комнату знов.

Персі Ветмор метнувся на протилежний бік Зеленої милі прожогом і скулився біля дверей порожньої камери. Його швидке й хрипке дихання більше скидалося на ридання. Нарешті він вивчив свій урок — триматися центральної частини Зеленої милі, подалі від скажарких брандашмистів [45] Цитата з вірша Льюїса Керрола в перекладі Тетяни Тарабукіної. , кусючих зубів і дряпучих кігтів. Мені здалося, що ця наука залишиться з ним довше, ніж будь-які поради, які ми могли йому дати після репетицій. На обличчі в нього застиг вираз невимовного жаху, а дорогоцінне волосся було розпатлане вперше за весь час, відколи я з ним познайомився: геть сплутане, воно стирчало на всі боки. У Персі був вигляд людини, яка дивом уникла зґвалтування.

Тієї миті все навколо завмерло. У непроникно густій тиші лунав один-єдиний звук — свист слізного дихання Персі. Аж раптом її порушило хихотіння, таке раптове й таке божевільне у своїй дикості на ту мить, що всіх шокувало. «Вортон», — спершу подумав я. Але сміявся не він. То Делакруа стояв у відчинених дверях своєї камери й показував пальцем на Персі. Миша знову сиділа в нього на плечі, і Делакруа здавався маленьким, проте лихим відьмаком, таким собі дияволенятком.

— Дивитися, він у штані напудити! — завивав Делакруа. — Так дорослий, і обмочитися! Людей палкою бити, mais oui от mauvais homme [46] Аякже, погана людина ( фр. ). , а його хтось торкатися, він водички надзюрити у штанці, як немовлятко!

Він сміявся й тицяв пальцем. Увесь страх і вся ненависть до Персі злилися воєдино в тому глузливому сміхові. Персі вирячив на нього очі. Здавалося, він неспроможний ані ворухнутися, ані заговорити. Вортон знову приступив до ґрат своєї камери, кинув погляд на темну пляму, що розпливалася спереду на штанях Персі (маленьку, проте помітну, і жодних сумнівів щодо походження), і вишкірився.

— Купіть хтось крутому пацану підгузочка, — сказав він і, попирхуючи від сміху, пішов до ліжка.

Брутал рушив до камери Делакруа, але кейджен пірнув досередини й упав на ліжко ще до того, як Брутал встиг дійти.

Простягнувши руку, я стиснув плече Персі.

— Персі… — почав я, але більше нічого сказати не встиг. Персі ожив і скинув із себе мою руку. Опустив погляд на свої штани, побачив, що там поширюється пляма, і почервонів — густо, несамовито. Він знову зиркнув на мене, потім на Гаррі та Діна. Пригадую, я подумки зрадів, що Старий Ту-Ту вже пішов. Якби він ошивався поряд, то історія розлетілася б по всій в’язниці за один день. А враховуючи прізвище Персі (у конкретному випадку з ним не пощастило), то пережовували б її зі зловтіхою протягом ще багатьох прийдешніх років.

— Хоч комусь про це пробовкаєтеся — за тиждень будете в черзі по хліб жебрати, — розлючено процідив Персі. За інших обставин мені б за такий дотеп захотілося йому в зуби заїхати. Але тепер я не відчував до нього нічого, крім жалощів. І я думаю, він ті жалощі помітив, і від цього йому стало ще паскудніше — неначе відкриту рану шмагнули кропивою.

— Те, що тут відбувається, тут і залишається, — тихо промовив Дін. — За це можеш не хвилюватися.

Персі озирнувся через плече на камеру Делакруа. Брутал ще тільки замикав двері, а зсередини (ми всі це чули дуже виразно) линуло гигикання француза. Персі почорнів на виду, як грозова хмара. Я думав, чи не сказати йому, що в житті ти жнеш те, що посіяв, та потім вирішив, що для проповідей час невдалий.

— А з ним… — почав він, але так і не закінчив. Просто пішов, похиливши голову, на склад, пошукати суху пару штанів.

— Такий він красотунчик , — замріяним голосом промовив Вортон. Гаррі наказав йому завалити нахрін хавальник, поки не загримів у гамівну кімнату просто з, трясця йому, принципу. Вортон склав руки на грудях, заплющив очі й начебто поринув у сон.

Ніч перед стратою Делакруа видалася ще спекотнішою й задушливішою, ніж доти. Коли я відмічав свій прихід на роботу о шостій, термометр за вікном приміщення для чергових в адміністрації показував вісімдесят один градус [47] 27° за Цельсієм. . Ви тільки уявіть — вісімдесят один градус у кінці жовтня. А десь на заході погримувало, як у липні. Того дня в місті я зустрів чоловіка зі своєї церкви, і він на повному серйозі спитав, чи не вважаю я таку дивну не по сезону погоду ознакою Кінця часів. Я впевнено відповів, що не вважаю, але в голові промайнула думка про те, що для Едуарда Делакруа Кінець часів, безперечно, настав. Тут уже без жодних сумнівів.