Стивен Кинг - Зелена миля

Делакруа взяв коробку й поклав туди майно Містера Джинґлза, але саму мишу вмостив собі на плечі. Потім вийшов із камери, з гордовитим виглядом, і по-королівському глянув на Діна й Гаррі.

— Ви, хлопці, іти?

— Нє, — хитнув головою Дін. — Нам тут іншу рибку посмажити тре’. А ти давай, відсмали там, Деле. Покажи, що бува, коли парубок з Луїзіани відкладає вбік кувалду й по-справжньому береться до роботи.

— Ще б пак.

І на його обличчі засяяла усмішка, така раптова й така проста у своєму щасті, що в мене трохи защеміло серце за нього, попри все те жахіття, яке він скоїв. У якому світі ми живемо… у якому світі!

Делакруа розвернувся до Джона Коффі, з яким у нього зав’язалася непевна дружба, що не надто відрізнялася від сотень інших знайомств у камерах смертників, бачених на моєму віку.

— Відсмали там, Деле, — серйозним голосом повторив Коффі. — Покажи їм усі його трюки.

Кивнувши, Делакруа підніс руку до плеча. Містер Джинґлз стрибнув на неї, наче то була платформа, і Делакруа простягнув руку в бік камери Коффі.

Джон Коффі виставив уперед велетенський палець, і хай мені грець, якщо та миша не витягнула шию й по-собачому не лизнула його кінчик.

— Ходімо, Деле, не барися, — сказав Брутал. — Цих людей удома жде гаряча вечеря, а вони тут сидять, аби тільки глянути, як твоя миша викидає колінця.

Звісно, то була неправда — Андерсон щовечора сидів на роботі до восьмої, а наглядачі, яких він зібрав у себе на перегляд «шоу» Делакруа, додому йшли об одинадцятій-дванадцятій, залежно від графіка кінця змін. Політик зі столиці штату, скоріш за все, мав виявитися прибиральником у позиченій краватці. Однак Делакруа про все це знати ніяк не міг.

— Я готовий, — із простотою зірки всесвітнього масштабу, яка незбагненним чином зуміла ототожнити себе з простолюдом, мовив Делакруа. — Ходімте.

І коли Брутал повів французика Зеленою милею з Містером Джинґлзом на плечі, Делакруа знову засурмив: «Messieurs et mesdames! Bienvenue au cirque de mousie!» [43] Мадам і месьє! Ласкаво просимо до мишачого цирку! ( фр. ) Та навіть глибоко занурений у світ своїх фантазій, він не забув обійти Персі десятою дорогою й кинути на нього стривожений недовірливий погляд.

Гаррі з Діном спинилися перед порожньою камерою навпроти Вортонової (той достойник і досі не поворушився). Вони спостерігали, як Брутал відмикає двері на прогулянкове подвір’я, де на них чекали ще двоє наглядачів, і вивів Делакруа назовні, на виставу за монаршим указом перед великими цабе виправної колонії «Холодна гора». Ми почекали, доки двері знову замкнуть, і вже тоді я кинув погляд на свій кабінет. Та тінь усе ще лежала на підлозі, худа, немов голод. Я був радий, що Делакруа у своєму збудженні її не помітив.

— Виходь, — гукнув я. — І давайте, хлопці, в темпі вальсу. Я хочу зробити два прогони, а часу в нас не так уже й багато.

Старий Ту-Ту (як завжди, з блискучими очима й розкуйовдженою чуприною) вийшов у коридор і прогулянковою ходою рушив у камеру Делакруа через відчинені двері.

— Сідаю, — сказав він, — я сідаю, я сідаю, я сідаю.

«Осьде справдешній цирк, — подумав я, на секунду заплющивши очі. — Тут справжній цирк, а ми в ньому — лише жменька дресированих мишей». Але я примусив себе викинути цю думку з голови, і ми розпочали репетицію.

Перша репетиція минула добре, та й друга теж. Персі виконував свою роль краще, ніж я міг сподіватися навіть у найсміливіших своїх мріях. Це не означало, що все піде гладко, коли для кейдженця настане час вирушати Милею, але то вже був великий крок у правильному напрямку. Мені подумалося, що все так добре минуло, бо Персі нарешті, уперше за довгий час, робив те, що йому подобалося. Від цього в мені піднялася хвиля презирства, та я її погасив. Яка різниця? Він надіне шолом на Делакруа, гукне пускати струм, і потім вони обидва зникнуть. Якщо це не гепі-енд, тоді що? І, як слушно зауважив Мурз, яйця Делакруа підсмажаться незалежно від того, хто буде на перших ролях.

Та все ж Персі в новій ролі продемонстрував себе з найкращого боку — і він про це знав. Ми всі знали. Що ж до мене, я надто велике полегшення відчув, щоб дуже його зневажати, принаймні на ту мить. Здавалося, що все буде нормально. Ще більше мені відлягло на душі, коли виявилося, що Персі справді дослухається до наших пропозицій, завдяки яким він міг ще краще виконати свої обов’язки чи хоча б знизити ймовірність хибних кроків. Якщо хочете правду, то ми всі якось збадьорилися — навіть Дін, який зазвичай намагався стояти якнайдалі від Персі… відсторонюватися не лише тілесно, а й душевно, коли була така змога. Але воно й не дивно. Ніщо так не лестить самолюбству більшості чоловіків, ніж коли молода особа дослухається до їхніх порад. І ми в цьому розумінні винятками не були. Тому жоден із нас не помітив, що Дикий Білл Вортон більше не тупить незмигним поглядом у стелю. Жоден зі мною включно, але я знаю, що його очі сфокусувалися. Він дивився на нас, поки ми стояли біля столу чергового, верзли нісенітниці й давали Персі поради. Йому поради давали! А він вдавав, що слухає! Сміх, та й годі, беручи до уваги те, чим усе обернулося!