Стивен Кинг - Зелена миля

Край нашим пострепетиційним критичним вправам поклав брязкіт ключа в замку дверей, що вели на прогулянкове подвір’я. Дін застережно глянув на Персі.

— Жодного кривого слова чи погляду, — попередив він. — Ми не хочемо, щоб він знав, що ми тут робили. Їм це шкодить. Журяться потім.

Персі кивнув і провів пальцями по губах, замикаючи змійку. Це мало бути смішно, але не було. Двері на подвір’я відчинилися, і зайшов Делакруа в супроводі Брутала, який ніс коробку з-під сигар із помальованою котушкою всередині. Так асистент фокусника у вар’єте виносить за лаштунки реквізит свого боса після вистави. Містер Джинґлз їхав у Делакруа на плечі. Ну а сам Делакруа? Скажу вам так: Ліллі Ленґтрі [44] Ліллі Ленґтрі (уроджена Емілі Шарлотта Ле Бретон) (1853–1929) — британська актриса. після виступу в Білому домі — і та не світилася б яскравіше.

— Вони полюбити Містера Джинґлза! — проголосив Делакруа. — Вони сміятися, і радіти, і плескати долонями!

— Що ж, крутизна, — промовив Персі поблажливим, довірливим тоном, що геть не нагадував старого Персі. — Залітай назад у камеру, старожиле.

Делакруа нагородив його комічним поглядом, сповненим недовіри, і назовні вирвався старий Персі. Він глузливо вискалив зуби і зробив такий жест, наче хотів схопити Делакруа. То був, звісно, жарт, Персі був щасливий і зовсім не мав настрою його хапати. Але Делакруа про це не знав. Він сполохано сахнувся й перечепився через велику ногу Брутала. Гепнувся сильно — потилицею об лінолеум. Містер Джинґлз зістрибнув саме вчасно, щоб його не розчавили, і з писком побіг Зеленою милею до камери Делакруа.

Делакруа звівся на ноги, зиркнув на усміхненого Персі поглядом, сповненим ненависті, і поспішив услід за своїм улюбленцем, кличучи його й потираючи забиту потилицю. Брутал (який не знав, що Персі потішив усіх ознаками спроможності мінятися) без слів, але від душі зміряв Персі презирливим поглядом і пішов за Делом, струшуючи ключі.

Думаю, те, що сталося далі, сталося тому, що Персі насправді відчув у собі порух бажання перепросити. Я розумію, в це важко повірити, але того дня він перебував у напрочуд доброму гуморі. Якщо так, то це лише доводить цинічну стару максиму, яку я колись чув: про те, що добро ніколи не лишається безкарним. Пам’ятаєте, я розказував про те, як Персі занадто близько підійшов до камери Преза того разу, коли гнався за мишею до гамівної кімнати? Одного з тих двох разів, ще до появи в нас Делакруа. Підходити так близько було небезпечно, і саме тому Зелену милю зробили такою широкою — щоб до наглядача, який іде посередині, не могли дотягтися з камер. През нічого не зробив Персі, але пам’ятаю, подумав тоді, що Арлен Біттербак міг би, якби Персі наблизився на небезпечну відстань до нього. Просто щоб провчити.

Що ж, і През, і Вождь вирушили далі, але їхнє місце посів Дикий Білл Вортон. Манери в нього були набагато гірші (През і Вождь навіть у своїх мріях не могли до нього дорівнятися), і він споглядав усю ту маленьку виставу, вичікуючи нагоди самому вийти на сцену. І та нагода сама впала йому на руки — люб’язно надана Персі Ветмором.

— Гей, Деле! — мало не сміючись, гукнув Персі. Він рушив слідом за Бруталом і Делакруа та бездумно підійшов на небезпечно близьку відстань до Вортонового боку Зеленої милі. — Гей, ти, лайнюк притрушений, я ж нічо’ поганого не хотів! Не сильно заби…

Вортон здійнявся з ліжка й підлетів до ґрат блискавкою. За весь час служби наглядачем я жодного разу не бачив, щоб хтось рухався так швидко — включаючи кількох молодиків спортивної статури, з якими ми з Бруталом пізніше мали справу у виправній колонії для хлопців-підлітків. Його руки вилетіли назовні крізь ґрати й ухопили Персі, спочатку за плечі форменої сорочки, а потім і за горло. Вортон підтягнув його до дверей камери. Персі верещав, як свиня на бойні, і в його очах я побачив: він думав, що помре.

— Яке ж ти солодесеньке, — прошепотів йому Вортон. Одна рука полишила горло Персі та скуйовдила йому волосся. — Мнякеньке! — зі смішком промовив він. — Як у дівчинки. Я б оце тебе краще в очко відпердолив, чим твою сестру в дірку.

І він по-справжньому поцілував Персі у вухо.

Я думаю, Персі (який тумаками загнав Делакруа в блок тільки за те, що той ненароком торкнувся його паху, не забувайте про це) чудово розумів, що відбувається. Навряд чи йому хотілося це розуміти, але я думаю, він розумів. Його обличчя сполотніло, й на ньому виразно проступили плями від прищів на щоках, так чітко, як родимки. Очі в нього стали величезні й налилися вологою. З кутика рота, що нервово сіпався, потік струмочок слини. Усе це сталося дуже швидко — я б сказав, секунд за десять почалося й закінчилося.