Стивен Кинг - Салимове Лігво

Бонні йому усміхнулась, показавши зуби з прекрасними коронками.

— Якби це було не так, — сказала вона, — в тобі вже була б дірка така велика, що крізь неї можна було б дивитися телевізор.

Він увійшов навшпиньках, робочий ремінь на його талії кумедно подзенькував інструментами лінійного монтера.

Бонні захихотіла й розкрила обійми:

— Ти мені страшенно подобаєшся. Ти такий забавний.

Корі мимовіль перестрибнув очима на темну тінь під тугою блакиттю нейлону, і його нервовість поступилася хіті. Він забув про ходіння навшпиньках і рушив до неї, і коли вони злилися водно, десь у лісі почала бриніти цикада.

4:00 після полудня.

Бен Міерз відштовхнувся від свого робочого столу, післяполудневу творчість було завершено. Він поступився прогулянкою в парку, щоб мати змогу з чистим сумлінням піти на вечерю до Нортонів, і майже цілий день сьогодні писав без перерв.

Він підвівся і потягнувся, дослухаючись, як хрустять кісточки в хребті. Тулуб у нього був мокрим від поту. Він підійшов до комода біля узголів’я ліжка, витяг свіжий рушник і рушив до ванної прийняти душ, раніше ніж хтось інший повернеться з роботи додому і застрягне там.

Він перекинув рушник через плече і обернувся до дверей, але потім підійшов до вікна, де щось привернуло його увагу. Нічого в місті; місто куняло в ранньому надвечір’ї під небом того особливого відтінку глибокої сині, що вінчає Нову Англію в гарні дні пізнього літа.

Він побачив двоповерхові будинки на Джойнтер-авеню з їхніми пласкими асфальтованими дахами, йому було видно парк, де вільні зараз від школи діти байдикували, каталися на велосипедах або сперечалися, й аж до північно-західного кутка міста, де Брок-стріт зникала за схилом того, першого, лісистого пагорба. Природним чином його погляд помандрував угору далі, до прогалини в лісі, де Т-перехрестям перетиналися Брукс-роуд і Бернс-роуд, аж туди, звідки дивився на місто Дім Марстена.

Звідси, зменшений до розміру дитячого лялькового будиночка, він був ідеальною мініатюрою. І таким він подобався йому. Звідси Дім Марстена був такої величини, з якою можна було впоратися. Можна було просто підняти руку і затулити його долонею.

Там на заїзді виднівся якийсь автомобіль.

Бен стояв з рушником через плече, дивлячись туди, не рухаючись, відчуваючи в животі ворушіння якогось жаху, що його він не намагався аналізувати. А ще там замінили дві відпалих віконниці, що надало будинку таємничого, сліпого вигляду, якого той не мав до цього.

Губи його беззвучно ворушились, немовби формуючи слова, яких ніхто — навіть він сам — не міг зрозуміти.

5:00 надвечір’я.

Тримаючи в лівій руці портфель, Метью Бьорк вийшов зі старшої школи і вирушив порожньою парковкою туди, де стояв його старий «Шеві Біскейн», досі з минулорічними зимовими шинами [67] «Chevrolet Biscayne» (1958–1972) — найдешевший повнорозмірний, з просторим салоном легковик компанії «Шевроле». .

Бьорку було шістдесят три, лише два роки залишалося до встановленого законом віку виходу на пенсію, а він усе ще з повним навантаженням тягнув уроки англійської мови й літератури та позакласну роботу. Осінньою позакласною роботою була шкільна вистава, і він оце щойно закінчив текстове читання трьохактного фарсу під назвою «Проблема Чарлі» [68] «Charley’s Problem» або «Charley’s Aunt» (1892) — знаменита комедія англійського драматурга Волтера Брендона (1848–1914) з перевдяганнями, за якою було, зокрема, поставлено радянський фільм «Здрастуйте, я ваша тітка!» (1975). . Він мав звичайний надмір цілковитих нездар, можливо, з десяток більш-менш придатних живих тіл у резерві, які принаймні здатні запам’ятати свої фрази (і потім видати їх мертвотно-монотонним, тремтячим голосом) та трійко учнів, які показали талант. У п’ятницю він випробує їх на ролі, а наступного тижня почне постановку п’єси. Вони притиратимуться одне до одного відтоді й до 30 жовтня — призначеної дати вистави. За власною теорією Метта, вистава у старшій школі мусить бути схожою на миску абеткового супу «Кемпбелл»: не смаковитою, але й не огидно відразливою. Поприходять родичі і їм вона дуже сподобається. Приїде театральний критик з «Камберлендського Вісника» і розродиться багатослівним захватом, за те він і отримує зарплатню, щоб так рецензував будь-яку місцеву виставу. Виконавиця ролі головної героїні (мабуть, Руті Кроккет цього року) закохається в когось з інших акторів і на післяпрем’єрній вечірці, ймовірно, втратить цноту. А потім він знову повернеться до роботи з Дискусійним клубом.