Стивен Кинг - Салимове Лігво

— Тільки облиш з ним оте своє про арт-бздюхів, — сказала Сюзен, підводячись на звук дверного дзвоника.

На ній була світло-зелена літня сукня, її нова безжурна зачіска була стягнута на потилицю й нещільно перев’язана завеликим мотком зеленої пряжі. Білл розсміявся:

— Кого в них бачу, так і зву, Сюзі, голубонько. Я тебе не осоромлю… хіба таке коли було, еге?

Вона подарувала йому непевну, нервову усмішку і пішла відчиняти двері.

Чоловік, якого вона завела в дім, був цибатим і видавався жвавим, з делікатно прорисованим обличчям і густою копицею майже масного волосся, яке, попри його природну оліїстість, виглядало свіжовимитим. Те, як він був одягнений, справило на Білла вигідне враження: звичайні сині джинси, зовсім нові, і біла сорочка з засуканими до ліктів рукавами.

— Бене, це мої тато і мама, Білл і Енн Нортони. Мамо, тату — це Бен Міерз.

— Вітаю. Приємно познайомитись.

Він дещо з осторогою усміхнувся місіс Нортон, і вона відповіла:

— Вітаю, містере Міерзе. Це вперше ми бачимо зблизька справжнього живого письменника. Сюзен жахливо хвилювалася.

— Не турбуйтесь. Я не говорю цитатами зі своїх книжок, — усміхнувся він знову.

— Пр’віт, — промовив Білл, підважуючись зі свого крісла.

Він власною працею піднявся до певного посту, який зараз займав у профспілці Портлендських докерів, тож його рукостискання було міцним і потужним. Але рука Бена не збрижилася слизькою медузою, як у тих її колишніх, банальних арт-бздюхів, і Білл був задоволений.

Він закинув свій другий перевірочний критерій:

— Як щодо пива? Маю запас тамо, на льоду, — показав він рукою в бік патіо на задньому подвір’ї, яке збудував сам.

Арт-бздюхи незмінно казали «ні»; більшість із них були планокурами і не могли морити свою дорогоцінну свідомість, наливаючись.

— Їй-бо, щодо пива я залюбки, — відповів Бен, і його усмішка поширшала. — Два або три, та й квит.

Білл вибухнув гучним сміхом.

— Окей, ти моя людина. Ходімо.

При звуку цього сміху наче якийсь дивний контакт відбувся між двома жінками, які мали між собою сильну схожість. Лоб Енн нахмурився, тоді як у Сюзен він розгладився — немов через кімнату телепатичним способом пронісся заряд неспокою.

Бен вийшов слідом за Біллом на веранду. Там у кутку на ослоні стояла скриня-льодовня, набита бляшанками «Пабсту» з кільцевими відкривачками [72] «Pabst» — одна з найстарших, заснована 1844 р., пивна компанія в США. . Білл витяг з льодовні бляшанку і кинув Бену, котрий впіймав її одною рукою, але легесенько, щоб та не спінилася.

— Гарна отам річ, — сказав Бен, дивлячись у бік барбекю на задньому подвір’ї. То була акуратна низька конструкція з цегли, і мерехтіння тепла висіло над нею.

— Сам вибудував, — сказав Білл. — Кращого годі бажати.

Бен добряче глитнув і по тому відригнув, ще один плюс на його користь.

— Сюзі вважає, що ти путній хлоп, — сказав Нортон.

— Вона хороша дівчина.

— Порядна, практична дівчина, — додав Нортон, немов на підтвердження відригнувши. — Каже, ти вже три книжки написав. І всі вийшли друком.

— Еге, так і є.

— Добре розходяться?

— Перша так, — відповів Бен і більше не сказав нічого.

Білл Нортон злегка кивнув, схвалюючи чоловіка, у котрого достатньо клепки, щоби тримати при собі власні справи з доларами й центами.

— Ти не проти трохи допомогти з бургерами і хот-догами?

— Звісно.

— Ти мусиш надрізати хот-доги, щоб пустити їм дух. Ти про це знаєш?

— Йо, — Бен, злегка усміхаючись, черкнув у повітрі вказівним пальцем правої руки, ніби роблячи діагональні розрізи.

Маленькі надрізи на сосисках у натуральній оболонці вберігали їх від пухирів.

— Авжеж, ти сам із наших нетрищ лісових, — сказав Нортон. — Добре сказано, чорт забирай. Візьми отам-от отой мішок брикетів. І пиво своє забирай.

— Ви мене з ним не розлучите.

Білл на хвильку затримався і скинув бровою на Бена Міерза:

— Ти, парубче, не вітрогон? — запитав він.

Бен відповів з дещо похмурою усмішкою:

— Аякже.

Білл кивнув.

— Це добре, — сказав він і пішов у хату.

Бейбз Ґріффен схибила зі своїм прогнозом дощу на мільйон миль, і вечеря на задньому подвір’ї пройшла добре. Повів легкого вітерцю вкупі з хмарками пеканового диму з мангалу відганяв найзліших пізньосезонних комарів. Жінки прибрали паперові тарілки і приправи, потім повернулися і собі кожна випити пива та посміювалися з того, як Білл, стріляний горобець, граючи примхливими потоками вітру, виставив Бена у бадмінтон 21–6. Бен зі щирим жалем відмовився від реваншу, показавши на свій годинник.