Стивен Кинг - Якщо кров тече

— Я б ніколи не попросив цього, — сказав щур. — Насправді, я думав про Ела Стемпера. Твого колишнього завкафедри.

Тут Дрю затих. Він просто дивився на щура, а той звернув свої чорні намистинки на чоловіка. Вітер обду­вав хатину, і від його поривів іноді двигтіли стіни. Мокрий сніг тарабанив у шибки.

«Це підшлункова, — сказав Ел, коли Дрю відзначив його разючу втрату ваги. Але, додав він тоді, поки що не було потреби складати некрологи: — Лікарі впіймали його відносно рано. Шанси високі».

Але дивлячись на нього — на землисту шкіру, запалі очі, неживе волосся, — Дрю сумнівався, чи ті шанси взагалі існують. Ключовими словами були Елові «відносно рано». Рак підшлункової підступний, він ховається. Такий діагноз майже завжди означає смертний вирок. А якщо він таки помре? Звісно, за Елом тужимуть, найбільше — Надін Стемпер, з якою вони одружені десь років сорок п’ять. На кафедрі мови й літератури десь із місяць носитимуть на рукавах чорні стрічки. Некролог буде довгий, в ньому згадають численні Елові досягнення й відзнаки. Будуть згадані його книжки про Дікенса й Гарді. Але йому щонайменше сімдесят два або й сімдесят чотири, і ніхто не скаже, що він помер молодим або не встиг реалізуватися.

Тим часом щур дивився на нього, притиснувши рожеві лапки до хутра на грудях.

«Якого біса? — подумав Дрю. — Це ж просто гіпотетичне питання. Ще й уві сні».

— Думаю, що погодився б на таку умову за це бажання, — сказав Дрю. Сон це був чи не сон, гіпотетичне питання чи ні, а йому було нелегко говорити: — Він усе одно помирає.

— Ти закінчуєш книжку, а Стемпер помирає, — сказав щур, ніби щоб пересвідчитися, що Дрю зрозумів.

Дрю скоса зиркнув на щура.

— А книжку опублікують?

— Мені дозволено тільки сповнити бажання закінчити її, — сказав щур. — Мені не дозволено передбачати майбутнє твоїх літературних зусиль. Якщо висловити здогад… — Щур схилив голову набік. — Думаю, що так. Як я вже казав, ти таки маєш талант.

— Гаразд, — сказав Дрю. — Я закінчую книжку, Ел помирає. Оскільки він усе одно скоро помре, мені це здається нормальним. — Насправді йому так не здавалося, не зовсім. — Як думаєш, він доживе до того, щоби принаймні прочитати її?

— Я ж щойно сказав…

Дрю підняв руку.

— Тобі не дозволено передбачати майбутнє моїх літературних зусиль, ясно. Це все?

— Мені потрібна ще одна річ.

— Якщо це підпис кров’ю на угоді, можеш про все забути.

— Не завжди й не в усьому йдеться про тебе, містере, — сказав щур. — Я голодний.

Він зіскочив на стілець, а звідти на підлогу. Перебіг до кухонного столу й підібрав устричний крекер, який Дрю, певно, впустив того дня, коли їв грінки з сиром і томатний суп. Щур сів, стиснув здобич лапами й захо­дився працювати зубами. Крекер зник за кілька секунд.

— Був радий з тобою побалакати, — сказав щур.

Він проскочив підлогою до мертвого каміна і зник майже так само швидко, як устричний крекер.

— Чортибери, — сказав Дрю.

Він заплющив очі, а тоді різко їх відкрив. Усе не було схоже на сон. Він знову їх заплющив і знову розкрив. Він заплющив очі втретє, і вони лишились заплющеними.

Він прокинувся в ліжку, геть не пригадуючи, як туди потрапив. Чи він пролежав у ньому всю ніч? Більш ніж імовірно, зважаючи на те, як гімняно він почувався через Роя Девітта і його сопливу хустину. Увесь попередній день здавався сном, а розмова зі щуром просто була найяскравішою його частиною.

Вітер і досі підвивав, а мокрий сніг і надалі ліпив, але йому стало краще. Безперечно. Гарячка або миналась, або геть минулась. Суглоби досі боліли, в горлі шкребло, але ані перше, ані друге не тривожили як учора, коли він був подумав, що може тут і вмерти. «Помер від пневмонії на Гімнистій дорозі» — який міг бути некролог!

Дрю був тільки в боксерах, а решта одягу лежала купою на підлозі. Як роздягався — цього він теж не пам’я­тав. Він одягнувся й пішов униз. Збив на омлет чотири яйця й цього разу з’їв усе, запиваючи кожен ковток помаранчевим соком. Той був концентрований, бо іншого у «Великому 90» не пропонували, але холодний і смачний.

Він глянув через кімнату на татів письмовий стіл і подумав про роботу — може, варто перейти з ноутбука на переносну друкарську машинку, щоб поберегти заряд акумулятора? Але поклавши тарілки до раковини, він подався вгору сходами й повернувся до ліжка, де проспав до середини дня.

Коли прокинувся вдруге, буря ще лютувала, але Дрю на неї не зважав. Він знову майже почувався собою. Йому хотілося сендвіча — у нього були з болонською ковбасою та сиром, — а тоді хотілося повернутися до роботи. Шериф Ейверіл мав от-от обдурити бандитів своїм грандіозним фокусом, і тепер, коли Дрю відпочив і одужав, йому не терпілося це написати.