Наоми Новик - Ті, що не мають коріння

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-4381-1 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Публікується з дозволу Ballantine Books, an imprint of Random House, a division of Penguin Random House LLC

Перекладено за виданням:Novik N. Uprooted : A Novel / Naomi Novik. — New York : Del Rey, 2015. — 465 p.

Переклад з англійської Марії Пухлій

Дизайнер обкладинки Оксана Волковська

Новік Н.

Н73 Ті, що не мають коріння / Наомі Новік ; пер. з англ. М. Пухлій. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — 480 с.

ISBN 978-617-12-4289-0

ISBN 978-0-8041-7903-4 (англ.)

Королівства Польні та Росья — давні вороги. Але землі обох поступово захоплює страшна Пуща, що перетворює людей на дерева. Маг Дракон століттями стримував чари Пущі. За це щодесять років жителі сусідніх селищ платили чарівнику данину у вигляді найкрасивішої, найуправнішої чи найрозумнішої дівчини. Аґнєшка була певна, що цього разу Дракон забере її подругу-­красуню Касю. Але несподівано для всіх він обрав нечупару Аґ­нєшку. Саме вона покликана розгадати таємницю страшної Пущі і знищити її…

УДК 821.111( 73)

© Temeraire LLC, 2015

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2018

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2018

Наш Дракон не їсть тих дівчат, яких забирає, хай які історії розповідають за межами нашої долини. Ми їх іноді чуємо від подорожніх мандрівників. Вони говорять так, ніби ми займаємося людськими жертвоприносинами, а він — справжній дракон. Звісно, це неправда: може, він і чаклун, та ще й безсмертний, але він все одно людина, а якби він захотів їсти одну з нас щодесять років, наші батьки зібралися б у ватагу та вбили б його. Він захищає нас від Пущі, а ми йому вдячні, але не настільки вдячні.

Він їх насправді не пожирає; так тільки здається. Він забирає дівчину до себе у вежу, а за десять років відпускає її, але на той час вона вже є іншою людиною. Одяг у неї надто вже гарний, а говорить вона, як придворна дама, а ще вона прожила сама з чоловіком десять років, тож вона, звісно, збезчещена, хоча всі дівчата кажуть, що він ніколи їх не торкається. Що ще вони могли б сказати? А це ж іще не найгірше — зрештою Дракон дає їм повний гаманець посагу, коли їх відпускає, тож кожен був би радий з такою одружитися, збезчещена вона чи ні.

Але вони не хочуть ні за кого виходити заміж. Вони взагалі не хочуть залишатися.

— Вони забувають, як тут жити, — якось несподівано сказав мені батько. Я їхала поруч з ним на сидінні великого порожнього воза; ми прямували додому, привізши хмизу на тиждень. Ми жили у Дверніку — не найбільшому селі в долині й не найменшому, та й не найближчому до Пущі: від неї до нас було сім миль. Утім, дорога завела нас на великий пагорб, а ясного дня на вершині було видно все уздовж річки аж до блідо-сірої смуги випаленої землі на передньому краю, а також міцну темну стіну дерев за нею. Драконова вежа стояла на віддалі з іншого боку, застрягнувши шматочком білої крейди біля підніжжя західних гір.

Я ще була дуже малою — гадаю, не старша за п’ять років. Але я вже знала, що про Дракона або про дівчат, яких він забирає, говорити не можна, тож коли мій батько порушив правило, це мені запам’яталося.

— Вони пам’ятають, що треба боятися, — сказав мій батько. Ото й усе. Потім він поцокав до коней язиком, і вони пішли швидше, спускаючись пагорбом і повертаючись у зарості.

Мені це здалося не дуже розумним. Ми всі боялися Пущі. Але в долині ми були вдома. Як можна полишити свій дім? І все ж дівчата ніколи не верталися назавжди. Дракон випускав їх із вежі, і вони ненадовго поверталися до своїх родин — на тиждень, іноді на місяць, але ніколи не затримувалися значно довше. Потім вони брали срібло, отримане у посаг, і йшли. Здебільшого вони вирушали до Кралії та вступали до Університету. Часто-густо виходили заміж за якихось міщан, а якщо ні, то ставали вченими чи крамарками, хоча деякі люди все ж шепотілися про Ядвігу Бах, яку забрали шістдесят років тому, нібито вона стала куртизанкою та коханкою барона й герцога. Та на той час, коли народилась я, вона вже була звичайною заможною старою, що надсилала чудові подарунки всім своїм двою­рідним онукам і ніколи не приїздила в гості.