Аристотель - Нікомахова етика

Так само безглуздо й одинаком робити блаженного (5 μακάριος): ніхто ж бо не обрав би володіння всіма благами (τα, πόα>τ' αγαθά) для себе одного; дійсно, людина - суспільна істота (πολίτικόν γαρ Ь άνθρωπος)(31), і жити спільно їй властиво від природи (συζήν πεφυκός). А значить і щасливому властиве все це: від природи ж бо він [20] має блага, тим часом ясно, що краще провести дні з друзями і добрими людьми, ніж зі сторонніми і випадковими. Отже, у щасливого є потреба в друзях.

Що ж у такому випадку мають на увазі ті, перші (о'І πρώτοι), і в якому відношенні (πή) вони кажуть правду? Чи не в тому річ, що більшість вважає друзями корисних людей? - Але ж у таких, звичайно, блаженний анітрохи не відчуватиме потреби, [25] коли вже блага в нього є; не відчуватиме потреби він і в друзях задля задоволення, хіба тільки в дуже малій мірі (адже коли життя приємне саме по собі, то не треба жодного задоволення привхідного). І ось, оскільки він [блаженний] не потребує таких друзів, то здається, що він не потребує друзів [взагалі].

Але це, очевидно, неправда. На початку вже було сказано(32), що щастя (ή ευδαιμονία) - це своєрідна діяльність (ενέργεια τις); ясно тим часом, що діяльність [30] виникає, а не існує, на зразок своєрідного придбання (κτήμα τι).

(29) Див. вище, прим. 15.

(30) Буквальна цитата з: Eur. Orest. 667.

(31) Традиційний переклад цього місця як "істота суспільна" має на увазі той факт, що основним феноменом античної грецької цивілізації був саме поліс як община-держава, як община громадянська, і з ним зіставлялися явища політичного, ідеологічного та суспільного порядку. Пор.: кн. І, прим. 35.

(32) Див.: 1098а16,Ь31-9а7.

Якщо ж бути щасливим (το εύδαιμονεΐν) - значить жити й діяти, а діяльність чеснотливого сама по собі доброчесна й приємна, як було сказано на початку"; і якщо родинне (το ο'ΐκεΐον) - це також одна з речей, що приносять задоволення, причому навколишніх ми швидше здатні споглядати, ніж самих себе, а їх вчинки - швидше, [35] ніж власні; і якщо вчинки доброчесних людей - і друзів при цьому 1170а- приносять чеснотливим задоволення (бо вони мають обидва природні задоволення), то блаженний потребуватиме таких друзів, якщо тільки він дійсно надає перевагу спогляданню добрих і родинних йому вчинків, а вчинки чеснотливої людини, що є другом, саме такі.

Вважається також, що щаслива людина повинна жити з задоволенням. [5] Проте для одинака життя обтяжливе: не легко ж бо постійно бути самому по собі діяльним (καθ' αυτόν ένεργεΐν), а з іншими і по відношенню до інших - легше. Діяльність, що сама по собі приносить задоволення, буде тоді постійнішою, як і має бути у блаженного: адже доброчесний, у міру своєї доброчесності (fj σπουδαίος), насолоджується вчинками, які відповідають доброчесності, і відкидає те, [10] що від зіпсутості, подібно до того як музикант знаходить задоволення в красивих наспівах і страждає від поганих. Від співжиття з чеснотливими, як стверджує і Феогнід, виходить навіть щось на зразок вправи (ασκη-σίς τις) в доброчесності(34).

(33) Див.: 1099а14, 21.

(34) Закінчена цитата з Феогніда (Theogn. І. 35-36) : έσθλών μεν γαρ &π' έσθλά μαθήσεαν ην δε κακοΐσιν \ συμμίσγηις, ίχπολεις καΐ τον εόντα νόον - доброму добрі научать; об 'єднавшись з поганими, розум утратиш і той, що ще маєш.

При уважному розгляді питання, радше з точки зору природи, здається, що доброчесний друг за природою заслуговує на вибір для доброчесного. Сказано ж бо, що благо за природою для [15] доброчесного саме по собі є благом і приносить йому задоволення.

Поняття "жити" (το ζην) для тварин визначається по здатності відчувати, а для людей - по здатності відчувати і розуміти (αίσθήσίς ή νοήσις). Здатність (ή δύναμις) же зводиться до діяльності, бо головне (το κύριον) міститься в діяльності. Таким чином, очевидно, "жити" - значить головним чином "відчувати" і "розуміти". "Жити" ж належить до благ [20] і задоволень самих по собі, тому що життя визначене, а визначеність належить природі властивого блага; але що є благом за природою, те є благом і для доброї людини, так що, очевидно, усім життя приносить задоволення. Але ні погане життя, ні нице, ні життя в стражданнях не треба брати до уваги, тому що таке життя позбавлене визначеності, як і його зміст (τα υπάρχοντα αύτη).

Про [25] страждання в подальшому викладі буде сказано ясніше.

Якщо ж саме "життя" (το ζην) - благо і задоволення (це видно з того, що всі прагнуть до нього, а особливо добрі люди і блаженні, бо для них життя (Ь βίος) найбільше заслуговує на вибір і існування (ή ζωή) їхнє найблаженніше); і якщо той, хто бачить, відчуває, що він бачить, і той, хто чує, - що він чує, [30] а той, хто йде, - що йде, і відповідно в інших випадках є щось, що відчуває (τι τ6 α'ισθανόμενον), що ми діємо, так що ми, мабуть, відчуваємо, що відчуваємо, і розуміємо, що розуміємо, а відчувати, що ми відчуваємо або розуміємо, - [значить відчувати], що ми існуємо (εσμέν) (адже "бути" (το είναι) визначено як відчувати або 1170bрозуміти); і якщо відчуття життя належить до речей, які самі по собі приносять задоволення (тому що життя (ή ζωή) - благо за природою, а відчувати благо, що є в самому собі, приносить задоволення); і якщо життя є предмет обрання, причому насамперед для чеснотливих, тому що буття (το είναι) для них благо і задоволення (адже, відчуваючи [5] в собі благо саме по собі, вони отримують задоволення); і якщо доброчесний ставиться до друга, як до самого себе (бо друг-це другий він сам), - [якщо все це так], то для кожної людини як власне буття - предмет обрання, так, або майже так, і буття друга. Тим часом буття, як ми знаємо, є предметом обрання завдяки відчуттю, що сама людина доброчесна, а таке [10] відчуття приносить задоволення саме по собі. Отже, нам треба відчувати в собі, що [доброчесність] друга також існує, а це вийде при житті разом і при спільності суджень та думки (εν τω συζήν καΐ κοινωνεΐν λόγων και διανοίας); очевидно, це мають на увазі, коли кажуть про "життя разом" стосовно людей, а не про випас на одному й тому ж місці, як у випадку з худобою.