Аристотель - Нікомахова етика

(30) Я тут приймаю традиційний переклад як "суспільна", оскільки термін πολιτικός походить від слова поліс, яке в першу чергу означає не державу,! а саме колектив, общину, громаду - громадянський колектив.

(31) Див. 1100а10-Ь19, 1169b16-22, а можливо й 1170b20-1171а20.

6. Втім, називати щастя найвищим благом (το άριστον) здається чимось загальновизнаним, але неодмінно слід [при цьому] ясніше (έναργέστερον) визначити ще й його суть (τί εστίν). Можливо, так станеться, якщо взяти до уваги призначення (το έργον) [25] людини, бо, подібно до того як у флейтиста, скульптора і всякого майстра, та й взагалі [у тих], у кого є якесь призначення і заняття (ή πράξις), властиве благо (τ&γαθον) і досконалість (το ευ) укладені, здається, у їхній справі (εν τω έργω), так само, мабуть, і в людини [взагалі], якщо тільки для неї існує якесь [визначене] призначення. Але хіба ж то можливо, щоб у теслі і взуттьовика було певне призначення і заняття, а в людини [30] не було б жодного, і щоб вона за природою була неробою? Чи подібно до того, як для ока, руки, ноги і взагалі кожної з частин [тіла] виявляється певне призначення, так і в людини [взагалі] можна передбачити крім всього цього певне призначення? Тоді що б це могло бути? Дійсно, життя здається [чимось] загальним [як для людини, так] і для рослин, а шукане [нами] властиве тільки людині [το ίδιον]. 1098аТаким чином, треба виключити з розгляду життя з точки зору живлення і зростання (ή θρεπτική και ή αυξητική ζωή). Наступним буде життя з точки зору почуття (α'ΐσθητίκή), але й воно з усією очевидністю те загальне, що є і в коня, і в бика, і у всякої живої істоти.

Залишається, таким чином, якесь дійове (πρακτική) життя наділеної здатністю судження істоти (του λόγον έχοντος). При цьому одна його [частина] - покірна розсуду, а друга [5] - наділена ним і мислить. Хоч і таке життя визначається двояко, слід вважати його саме діяльністю (ή ενέργεια), тому що це значення, очевидно, головніше.

Якщо ж призначення людини - діяльність душі, узгоджена з розсудом чи не без участі розсуду, (причому ми стверджуємо, що призначення людини по роду (τω γένει) тотожне призначенню [людини] доброчесної (σπουδαίος(32)), як тотожне призначення кіфариста і доброчесного [10] кіфариста, і це вірно для всіх [взагалі випадків], а перевага по доброчесності (κατάτην όρετήν) - це [лише] додаток до призначення (προς το έργον) (так, призначення кіфариста - грати на кіфарі, а призначення доброчесного кіфариста - грати добре), якщо це так, (ει δ' ούτως), <���то ми вважаємо, що призначення людини - деяке життя, а життя це - діяльність душі і вчинки за участю розсуду (μετά λόγου), [призначення ж] доброчесного мужа - здійснювати це добре (ευ) і [15] правильно (καλώς), адже кожна [справа] робиться добре, якщо її виконують згідно з властивою їй доброчесністю (κατά την ο'ι-κε'ιαν αρετήν); якщо все це так(33)>, то людське благо являє собою діяльність душі (ψυχής ενέργεια) згідно доброчесності, а якщо доброчесностей декілька-то згідно найкращої і найбільш довершеної. При цьому - впродовж всього життя. Адже одна ластівка не робить весни і один [теплий] день також; подібним же чином ні за один день, ні за короткий час не стають блаженними і щасливими [20].

(32) Σπουδοάος - полісемантичний термін, похідний від дієслова σπουδάζω, важкий для буквального перекладу. Взагалі має відтінки ретельності, старанності, наполегливості, прагнення чи пошуки, розшукування чогось тощо - синонімічне латинському studeo; пор. звичний для нас зараз термін студент, що з'явилося в руслі латинської традиції, і спудей - принципово зорієнтоване на традицію грецьку.

(33) Щодо тексту, взятого в кутові дужки, немає спільної думки: одні коментатори вважають його інтерпольованим, інші - властиво Арістотелевим.

7. Отже, нехай це й буде попереднім описом [найвищого людського] блага, адже спершу треба, напевно, дати загальний нарис, а вже потім - опис детальний. Здавалося б, усякий може розвинути і розробити те, для чого є гарний попередній опис, та й час у таких справах винахідник і добрий помічник; звідси й успіхи [25] в мистецтвах: всякий може додати те, чого бракує.

Слід, однак, пам'ятаючи сказане раніше, не шукати точності у всьому однаково, але в кожному випадку узгоджуватися з предметом, який підлягає [розгляду, і домагатися точності] у тій мірі, у якій це властиво даному способу дослідження (τη μεθόδω). І дійсно, по-різному займаються прямим кутом (την 6ρθήν(34)) тесля і [30] геометр, адже першому він потрібен з такою [точністю], яка корисна для справи, а другому [треба знати] його суть чи якості (τί εστίν ή ποιόν τι), бо він споглядач істини (θεατής τάληθοΰς). Подібним же чином слід робити і в інших [випадках], щоб другорядне не стало більшим від самої справи.