Аристотель - Нікомахова етика

Може здатися, що краще було б знати це 1097а [благо саме по собі], якщо мати на увазі ті блага, які можна здобувати і здійснювати: адже беручи його за зразок, ми краще будемо знати, щ? блага для нас, а знаючи це, зуміємо їх добитися. Хоч цей аргумент (о λόγος) і виглядає переконливим, він, мабуть, суперечить [досвіду] наук. [5] Всі вони прагнуть до певного блага і намагаються знайти бракуюче (το ενδεές), однак не торкаються пізнання [блага] самого [по собі]. А втім, незрозуміле, як це жоден майстер не знає такої суттєвої підмоги і не намагається її знайти. Однак і неможливо собі уявити, яка користь буде ткачеві чи теслі для їхнього мистецтва, якщо вони знають саме це благо [саме по собі], чи яким чином, збагнувши цю ідею, [10] лікар стане кращим лікарем, а воєначальник -· кращим воєначальником. Адже очевидно, що лікар розглядає здоров'я не так, [тобто не взагалі], а з точки зору здоров'я людини і, швидше навіть, здоров'я "ось цієї" [людини], бо він лікує кожного нарізно. Будемо вважати, що про це сказано досить.

5(VII). Повернімося тепер знову до шуканого блага (το ζητούμενον αγαθόν): чим воно могло б бути? Здається, що воно різне для різних дій і мистецтв: одне благо для лікарського мистецтва, інше - для військового і подібним же чином - для всіх інших [мистецтв]. Що ж тоді взагалі благо для кожного з них? Може, те, задля чого все робиться? Для лікарського мистецтва [20] - це здоров'я, для військового - перемога, для будівельного - будинок, у різному-різне, а для всякого вчинку і свідомого вибору - це ціль (το τέλος), тому що саме задля неї всі роблять (πραττουσι) усе інше. Тому, коли щось із того, що робиться (τι των πρακτών), є ціллю, то воно й буде благом, здійснюваним у вчинку (το πρακτόν αγαθόν), а якщо таких цілей декілька, то відповідно й благ декілька.

Отже, навіть обравши інший шлях (μεταβαίνων), розмірковування (Ь λόγος) приходить до того ж самого; слід [25], одначе, постаратися прояснити це ще більше.

Оскільки цілей декілька, а ми вибираємо з них якусь певну (наприклад, багатство, флейти і взагалі знаряддя) як засіб для іншого, то ясно, що не всі цілі довершені (τέλειος(29)). Найвище ж [благо] уявляється чимось довершеним. Отже, якщо існує тільки якась одна довершена ціль, то вона й буде шуканим благом [30], якщо ж цілей декілька, то [шукане благо] - найдовершеніша з них. Ціль, яку переслідують саму по собі, ми вважаємо більш довершеною, ніж [ту, до якої прагнуть] задля іншого, причому ціль, яку ніколи не обирають як засіб для іншого, вважаємо більш довершеною, ніж цілі, які обирають <���як> самі по собі, так і як засоби для іншого, а безумовно довершеною (απλούς τέλειον) називаємо мету, що обирається завжди сама по собі і ніколи як засіб для іншого. Вважається, що перш за все такою метою є щастя (ή ευδαιμονία): 1097bйого ж бо ми завжди обираємо задля нього самого і ніколи задля чогось іншого, тоді як шану (ή τιμή), задоволення (t| ηδονή), розум (Ь νους) і всяку доброчесність (f] αρετή) ми обираємо як задля них самих (бо кожне з цих [благ], нехай з нього навіть і нічого не випливає, ми б усе-таки вибрали), так і задля щастя, оскільки [5] вони уявляються нам засобами досягнення щастя (εύδαιμονήσειν). Щастя ж ніхто не обирає ані задля цих [благ], ані задля чогось іншого.

(29) Τέλειος (від το τέλος-мета, ціль, кінець) означає довершений, повний, кінцевий, такий, що відповідає меті, тощо.

Здається, те ж саме станеться, якщо вийти з самодостатності (εκ της αΊ)ΤΧΧρκεί(χς), тому що довершене благо вважається самодостатнім (αύταρκες). Поняття самодостатності ми застосовуємо не до однієї людини, яка веде самотнє життя, але до людини разом з батьками, дітьми, [10] дружиною і взагалі всіма близькими і співгромадянами, оскільки людина - за природою [істота] суспільна(30). Але тут слід встановити певні межі: дійсно, якщо розширювати [поняття суспільства] до предків, нащадків і до друзів наших друзів, то доведеться зайти в нескінченність (ε'ις άπειρον). Але це слід розглянути в належному місці(31). [Тут] ми вважаємо самодостатнім те, що одне [15] тільки робить життя гідним вибору (α'ίρετον) і таким, в якому не бракує нічого, а таке ми і вважаємо щастям. Крім того, [ми вважаємо, що щастя] гідне вибору найбільше з усіх [благ], але в той же час не стоїть в одному ряду з іншими - інакше ж бо щастя було б більш гідним вибору з [доданням навіть] найменшого з благ, тому що доданням породжується перевага в благах, а більше з благ [20] завжди більш гідне вибору (α'ίρετώτερον). Отже, щастя як мета дій - це, очевидно, щось довершене і самодостатнє.