Аристотель - Нікомахова етика

Досліджуване питання (το ζητούμενον) проясняється і з нашого визначення [щастя], бо сказано, що щастя - це своєрідна (7ТОІОС τις) діяльність душі, узгоджена з доброчесністю (ψυχής ενέργεια κατ' ορετήν)(42). Що ж до інших благ, то одні з них дані як щось необхідне [для щастя], а інші за своєю природою є допоміжними (τα σύνεργα) і корисними знаряддями.

Це, очевидно, узгоджується зі сказаним спочатку: адже ми вважали метою науки [30] про державу (της πολιτικής τέλος) найвище благо (το άριστον), тому що саме вона [ця наука] найбільше виявляє турботи (επιμέλειαν ποιείται) для того, щоб зробити громадян певної якості, тобто добрих і таких, що здійснюють прекрасні вчинки (ποιήσαι πρακτικούς των καλών).

Таким чином, ми розумно не називаємо щасливим ні бика, ні коня, ні іншу тварину, адже жодне з них ПООа не матиме нічого спільного з такою діяльністю. З тієї ж причини і дитина не є щасливою, бо за віком вона ще не придатна для таких вчинків (ούπω πρακτικός των τοιούτων), а кого з дітей так називають, тих вважають блаженними, сподіваючись на майбутнє. Адже для щастя, як ми вже сказали, потрібна і довершена доброчесність (αρετή τελεία), [5] і довершене життя (τε-λείος βίος). А впродовж життя трапляється багато змін і мінливість долі, і може статися, що найквітучішу людину під старість спіткає велике нещастя, як розповідається в троянських оповідях про Пріама(43); того ж, хто пізнав подібну мінливість долі і кінчив [так] злощасно, щасливим не вважає ніхто.

(41) Тобто з розумом людини. Детальніше див.: НВБ. - С. 699 прим. 56.

(42) Див.: 1098а15-20.

(43) Пріам - міфічний цар Трої, якому судилося пережити її розквіт і занепад. Ставши свідком взяття Трої ахейцями, він шукає порятунку біля олтаря Зевса Геркея, де й був убитий Неоптолемом.

11(X). [10] Може, тоді взагалі нікого не слід вважати щасливим, доки він живе, а треба, по Солону, "споглядати кінець" (τέλος όράν)(44)? Якщо ж дійсно визнати таке, то чи не стає щасливою [людина] лише після того, як помре? Чи це все-таки безглуздо в усіх відношеннях, а особливо для нас, коли ми визначаємо щастя як деяку діяльність? Якщо ж ми не називаємо [15] померлого щасливим і Солон мав на увазі не це, а те, що безпечно (όοσφαλώς) визнати людину блаженною можна лише тоді, коли вона вже поза злом і нещастям, то й у цьому випадку [міркування буде] дещо спірним.

Адже вважається, що для померлого існує деяке зло і благо, якщо це так для [того] живого, котрий нічого не [20] відчуває(45); це, наприклад, честь і ганьба, а також благополуччя і нещастя дітей і взагалі нащадків. Але й це ставить важке питання (ή όσίορ'ΐα). Дійсно, можна допустити, що в людини, яка прожила в блаженстві до старості і відповідним чином (κατέλ λόγον) померла, відбуваються численні зміни, пов'язані з його нащадками, причому одні з [25] нащадків добрі і добилися гідного життя, а в інших все навпаки. Ясно також, що нащадки можуть бути в різній мірі спорідненими з предками. Однак було б і безглуздо, якби померлий переживав зміни разом [з нащадками] і ставав то щасливим, то знов злощасним; проте безглуздо й допустити, що [доля] нащадків ні в чому і ні на [30] якому відрізку часу не впливає на предків(46).

Слід, одначе, повернутися до поставленого раніше питання: можливо, з його допомогою буде уяснене (сш θεωρηθεΐη) й питання, що досліджується тепер(47). Дійсно, якщо належить "споглядати кінець" і тоді тільки вважати ту чи іншу людину блаженною, причому не як блаженну нині, а тому, що вона була блаженною раніше, то як уникнути безглуздя: якщо людина щаслива [35], то стверджувати це, зважаючи на її стан, не буде істиною, оскільки живі не визнаються щасливими через [можливі] зміни і оскільки під щастям розуміють ПООЬ щось постійне і в жодному разі не схильне до змін, тоді як часто долі [людей] плетуть мережива довкола них? Адже ясно, що, якщо стежити [5] за мінливістю долі, тоді одну і ту ж людину ми будемо називати то щасливою, то знову злощасною, оголошуючи щасливого якимось хамелеоном і хиткою спорудою(48). То ж може, стежити за мінливістю долі зовсім не вірно? Адже хороше чи погане (το ευ ή κακώς) залежить не від них (хоч без них, як ми вже сказали, людське життя не обходиться); для щастя ж [10] головне - діяльності, узгоджені з доброчесністю, а протилежні діяльності - для того, що щастю протилежне.

(44) Див. Hdt. I. 30-32: Солон відвідує Креза, царя Лідії, споглядає всі його багатства, але відмовляється назвати його щасливим, оскільки щасливою можна назвати тільки людину, що й життя своє скінчила без нещастя: людина ж бо - іграшка випадку, і в кожній справі слід мати на увазі його кінець, чим вона закінчиться.