Аристотель - Нікомахова етика

Отже, доброчесність цієї здатності здається якоюсь загальною, а не тільки людською; адже вважається, що ця частина душі і ця здатність діють головним чином під час сну, тоді як саме [5] у сні менш за все можна виявити чеснотливого і поганого (5 αγαθός КОСІ κακός) (тому і кажуть, що півжиття щасливі не різняться від злощасних, і це цілком зрозуміло, бо сон - бездіяльність душі в тому значенні, в якому її можна назвати "доброчесною" і "поганою"(55)), якщо тільки не враховувати якихось рухів, які можуть трішки зачіпати душу, чому й сновидіння у добрих людей (των επιεικών) бувають [10] кращі, ніж у звичайних (των τυχόντων). Але й про це досить, і про частину душі, що споживає їжу (το θρεπτικόν), оскільки за своєю природою вона не має частки в людській доброчесності.

(53) Тобто політику.

(54) Див. детально про ці твори: НВБ. - С. 700 прим. 70.

(55) σπουδαία καΐ φαύλη.

Але існує, очевидно, і якесь інше єство душі (τις φύσις της ψυχής), яке, будучи позбавлене розсуду, все ж якось йому причетне (μετέχουσα πη λόγου). Ми хвалимо судження (о λόγος) стосовно [15] поміркованого і непоміркованого (του εγκρατούς και ακράτους), а також ту частину душі, яка володіє цим судженням - адже правильно (ορθώς) заохочувати до найкращого. Однак, у них [тобто у поміркованих і непоміркованих людей] виявляє себе (φαίνεται) і якась інша, існуюча за природою всупереч розсуду (παρά τον λόγον) частина душі, яка бореться з розсудом і опирається йому. Так само як при намірі змістити паралізовані [20] члени тіла праворуч, вони повертаються, навпаки, ліворуч, точно так і з душею - адже пориви (αϊ όρμαι) непоміркованих протилежні [розсуду]; але відхилення в тілах [людей] ми бачимо, а в душі - не бачимо. Можливо, так же само слід визнати, що і в душі є щось противне розсуду [25], протилежне йому і таке, що йде йому наперекір. У якому розумінні це інша [частина душі] - тут для нас не важливо (ουδέν διαφέρει). Але, як ми вже сказали, і ця частина душі, очевидно, також причетна думці; принаймні, у поміркованого вона кориться розсуду, а в розсудливого і мужнього вона, мабуть, ще більш слухняна, тому що в них все узгоджується з розсудом.

Таким чином, частина душі, позбавлена розсуду, також уявляється двоскладовою (δίττόν). Одна частина - рослинна -- не має нічого спільного з [30] розсудом, друга - підвладна потягу і взагалі прагнуча (έπιθυμητικόν καΐ όλως όρεκτικόν) - в якомусь значенні йому причетна остільки, оскільки вона слухняна розсуду і підкоряється йому. Так, коли ми говоримо: "є розсуд батька і друзів", ми маємо на увазі відношення, але не те, яке буває в математиці(56). Що позбавлена розсуду частина душі в якомусь значенні підкоряється розсуду, нам дають зрозуміти напоумлення і всякого роду обвинувачування НОЗа та заохочування. А якщо треба визнати, що й ця частина душі наділена розсудом, тоді двоскладовою буде частина, що наділена розсудом, тобто, з одного боку, вона [наділена розсудом] у властивому значенні (κυρίως) і сама по собі, а з іншого - це щось, що слухається [розсудом, як дитина] батька.

(56) Щодо складності і незводимості терміну Ь λόγος до одного якогось певного поняття у цьому зв'язку див. особливо: НВБ.-С. 701 прим. 71.

Враховуючи цю відмінність, розділяють і доброчесність (ή αρετή): адже одні доброчесності ми називаємо мислительними [5] (δίανοητί-κόα), а інші - етичними (ήθικόα); мудрість, розумність (ή σύνεσνς) і розсудливість - мислительні [доброчесності], а щедрість і розсудливість - етичні. Адже, розмірковуючи про вдачу (περί του ήθους), ми не говоримо, що людина мудра чи розумна, але говоримо, що вона витримана чи розсудлива. У той же час і мудрого ми хвалимо за [його душевний] склад, а ті склади [душі], які заслуговують на похвалу, ми називаємо [10] доброчесностями.

КНИГА ДРУГА

1(І). 1103а[14] Таким чином, за наявності доброчесності двох [видів], як мислительної, [15] так і етичної, мислительна виникає і зростає головним чином завдяки навчанню (εκ διδασκαλίας), і саме тому потребує досвіду та часу, а етична (t| ηθική) народжується звичкою (εξ έθους), звідки й отримала назву: від зтос при невеликій зміні [букви](1).

(1) Тобто зміні ε на η; έθος "звичка" та ήθος "норов, характер" (звідки походять терміни "етичний, моральний тощо") - однокореневі слова.

Звідси ясно, що жодна [20] з етичних доброчесностей не народжується в нас за природою, бо все природне не може привчатися (εθίζεται) до чого б то не було. Так, наприклад, камінь, який за природою падає вниз, не привчиш підійматися вгору, привчай його, підкидаючи вгору, хоч тисячу разів; а вогонь не [привчиться рухатися] вниз, і ніщо інше, маючи за природою певний [образ існування], не привчиться до іншого.