Аристотель - Нікомахова етика

Ось чому важко бути доброчесним. А значить, [25] у кожному [окремому випадку] середину знайти важко, як і середину кола не всякий [визначить], а той, хто знає, [як це робити]. Подібним же чином, і гніватися для всякого легко, як і легко [роз]дати і розтратити гроші, а ось витрачати на те, що треба, стільки, скільки треба, коли, задля чого і як треба, здатний не всякий, і це не легко. Недаремно досконалість (ТО ευ) і рідкісна, і похвальна, і [30] прекрасна. А тому, цілячи в середину, передусім належить триматися подалі від того, що більше протистоїть середині, як і Каліпсо радить:

Геть від диму і хвиль корабель ти маєш відвести(20).

Адже в одній із крайнощів погрішність більша, а в іншій - менша, і тому, коли вже досягти середини вкрай важко (δαφως χαλεπόν), треба, як кажуть, "у другому плаванні [35] обрати найменше із зол"(21), а це найкраще 1109bзробити тим способом, який ми вказуємо. Ми повинні стежити за тим, до чого ми самі схильні, адже за природою всі [схильні] до різного; дізнатися ж до чого - можна по виникаючому в нас задоволенню і стражданню. І треба відтягнути самих себе у протилежний [5] бік, тому що, далеко відводячи себе від гріха (αμαρτάνείν(22)), ми досягнемо середини, що і роблять, наприклад, виправляючи кривизну дерев.

(20) Нот. Od. XII. 219.У тексті, що дійшов до наших часів, ці слова належать самому Одіссеєві.

(21) Зазвичай ця фраза Арістотеля розуміється як прислів'я, смисл якого полягає у тому, щоб "взятися за весла, коли вщухає вітер".

(22) Звідси пізніша етимологія грецького перекладу новозаповітного терміну, що означає гріх (див. новогрецький словник) в Novum Testamentum. Matt. 1.21.2-1.21.3: αίιτος γαρ σώσει του λαόν αύτοΰ ίχπ6 των αμαρτιών αυτών.

Понад усе слід у всьому остерігатися задоволення і насолоди (το ηδύ КОСІ την ήδονήν), тому що про ці речі ми судимо надто упереджено. А значить, саме те, що зазнали від Єлени старійшини [троянського] народу (δημογέροντες), і нам треба зазнати від задоволення і за [10] всіх обставин повторювати їхні слова, бо якщо, подібно до них, ми зможемо віддалити від себе задоволення, то менше будемо здійснювати погрішувати.

Словом, так вчиняючи, ми, щоб сказати лише найголовніше, найкраще зуміємо досягти середини. Це, одначе, важко, і особливо - в кожному окремому випадку: не просто ж бо визначити, як, через кого, через [15] що і скільки часу потрібно, [наприклад], гніватися. Дійсно, ми іноді хвалимо тих, у кого недостатньо гніву, і називаємо їх стриманими (πράους), а іноді несамовитим (τους χαλεπα'ινοντας) даємо інше ім'я, [нарікаючи їх] істинними мужами (όί,νδρώδείς). Але на осуд заслуговує не той, хто ледь відійде від досконалості, у бік більшого чи меншого, а той, хто відходить далеко, бо [20] таке не залишається непоміченим. Не легко дати визначення тому, до якої межі і до якого ступеню [порушення міри] заслуговує на осуд, і це стосується всього, що належить до того, що почуттєво сприймається; а все це - окремі випадки, і судять про них, керуючись почуттям.

Таким чином, ясно, принаймні, що серединний склад у всіх випадках заслуговує на похвалу і що [25] потрібно відхилятися в одних випадках до надлишку, а в інших - до недостачі, бо так ми найлегше досягнемо середини і досконалості.

КНИГА ТРЕТЯ

1(Γ). [30] Оскільки [етична] доброчесність пов'язана з пристрастями і вчинками, причому за самохітні (επί τοις εκουσίοις) хвалять або засуджують, а несамохітним (επί τοις ακουσ'ιοις) прощають і навіть інколи співчувають, то при дослідженні доброчесності треба, мабуть, розмежувати самохітне (το εκούσιον) і несамохітне (το ακούσιο ν)(1); це можуть використати і законодавці, [призначаючи] нагороди і покарання(2).

(1) Або ж: довільне і мимовільне.

(2) Характерний постійний наголос на можливості практичного застосування умовиводів, що й недивно: Арістотель - не кабінетний учений.

Вважається, що несамохітні - це вчинки, здійснювані ІІЮа підневільно (τα βί<���Χ) чи по невіданню (δι' άγνοιαν), причому підневільним (βίοαον) є той вчинок, джерело (t) αρχή) якого знаходиться зовні, а таким є [вчинок], якому дійова особа (Ь πράττων) чи потерпілий (Ь πάσχων) не сприяє, скажімо якщо людину куди-небудь доставить морський вітер чи наділені владою люди (άνθρωποι κύριοι όντες).

Спірним є питання про те, самохітні чи несамохітні вчинки, які здійснюються із страху перед більшими бідами або задля чогось [5] [етично] прекрасного, наприклад якщо тиран накаже здійснити щось ганебне, тоді як батьки і діти людини знаходяться в його владі; і якщо вчинити так, то вони будуть врятовані, а якщо не вчинити - загинуть. Щось подібне трапляється, коли під час бурі викидають [майно] за борт. Адже просто так добровільно ніхто не викине [майно] за борт, а [10] задля порятунку самого себе і інших так чинять усі розумні люди (о'І νουν έχοντες).