Аристотель - Нікомахова етика

Точно так і в вчинках буває надлишок, недостача і середина. Доброчесність проступає у пристрастях [25] і вчинках, а в цих останніх надлишок - це огріх і недостачу [теж не похвалять], тоді як середина похвальна і успішна; а і те і те прираховують до доброчесності.

Доброчесність, таким чином, є деяке дотримування середини (με-σότης τις); принаймні, вона існує остільки, оскільки її досягає.

Додамо до цього, що погрішувати (άμαρτάνείν) можна багатьма способами (бо зло (το κακόν), як образно висловлювалися [30] піфагорійці, належить безмежному (του απείρου), а благо (το αγαθόν) - конечному (του πεπερασμένου)(14)), тоді як чинити правильно (κατορθουν) можна тільки одним-єдиним способом (недаремно перше легке, а друге важке, адже легко хибити, важко влучити). У цьому, отже, причина тому, що надлишок і недостача властиві зіпсутості (της κακίας), а дотримування середини - доброчесності.

[35] Кращі ж бо люди прості, багатогранний порок(15)

(14) Щодо специфіки висвітлення поглядів піфагорійців Арістотелем див. особливо: Жліудь Л.Я. Пифагор й его школа. - Л., 1990. - С. 165-174, з необхідною літературою.

(15) Цитата з невідомого автора.

6. Таким чином, доброчесність є свідомо обираний склад (ή έξις προαιρετική) [душі], що полягає у дотримуванні середини по 1107авідношенню до нас, причому [середини,] визначеної таким судженням, яким визначить її розсудлива людина (о φρόνιμος). Середина знаходиться між двома [видами] зіпсутості, один з яких - від надлишку, другий - від недостачі. А ще й тому [доброчесність означає дотримування середини], що як у пристрастях, так і в [5] учинках вади переступають належне або в бік надлишку, або в бік недостачі, доброчесність же [уміє] знаходити середину і її обирає.

Саме тому по суті (κατά την οϋσ'ιαν) і по поняттю (κατά τον λόγον), що визначає суть її буття, доброчесність є дотримування середини, а з точки зору вищого блага (κατά το άριστον) і досконалості (κατά το ευ) - дотримування вершини (άκρότης).

Однак не всякий вчинок і не всяка пристрасть допускає середину, бо в деяких [пристрастей] у самій назві [10] виражена погана якість (φαυλότης), наприклад: злорадство (t| επιχαιρεκακ'ια), безсоромність (t| αναισχυντία), заздрість (ή φθόνος), а з учинків - перелюбство (ή μοιχεία), крадіжка (ή κλοπή), людиновбивство (ή ανδροφονία). Все це і подібне цьому вважається поганим саме по собі, а не за надлишок чи недостачу, а значить, у цьому ніколи не можна чинити правильно, [15] можна тільки погрішувати (αμαρταυειν); і "добре" або "не добре" неможливо в таких [речах; наприклад, неможливо] перелюбствувати з ким, коли і як слід; взагалі здійснювати який би то не було з таких [вчинків]-значить погрішувати. Будь це не так, можна було б очікувати, що в несправедливих вчинках, боягузтві, розпусті можливі середина, надлишок і недостача [20], адже тоді було б можливо принаймні дотримування середини в надлишку і в недостачі, а також надлишок надлишку і недостача недостачі. І подібно до того як не існує надлишку розсудливості і мужності, тому що середина тут - це якась вершина, так і [в названих вище вадах] неможливе ні дотримування середини, ні надлишок, ні недостача, але, коли так чинять, [25] погрішують. Адже взагалі-то, неможливе ні дотримування середини в надлишку і недостачі, ні надлишок і недостача у дотримуванні середини.

7(VII). Треба не тільки дати загальне визначення [доброчесності], але й узгодити його з кожним [її] окремим [виявом]. Дійсно, у тому, що [30] стосується вчинків, загальні визначення дуже широкі, окремі ж ближчі до істини: адже вчинки - це все окремі випадки, і [визначення] повинні узгоджуватися з ними. Тепер це слід представити на наступній таблиці.

Отже, мужність (η ανδρεία) - це дотримування середини 1107bміж страхом (Ь φόβος) і відвагою (ή θάρρη); назви для тих, у кого надлишок безстрашності (ή αφοβία), немає (як і взагалі багато що не має імені), а хто надто відважний - сміливець (Ь θρασύς), хто надто жахається і недостатньо відважний - боягуз (Ь δειλός).

У зв'язки із задоволеннями (περί ήδονάς) і стражданнями [5] (περί λύπας) (страждання маються на увазі не всі, у меншій мірі і <���не в тому ж значенні>, [що задоволення]), дотримування середини - це розсудливість (ή σωφροσύνη), а надлишок - розбещеність (ή ακολασία). Люди, яким би не вистачало [чутливості] до задоволень, навряд чи існують; саме тому для них не знайшлося назви, то ж нехай вони будуть "нечутливі" (ο'ι αναίσθητοι).

Що стосується давання (ή δόσις) майна і його придбавання (ή λήψΐς), то дотримування в цьому середини - [10] щедрість (ή έλευθεριότης), а надлишок і недостача - марнотратство (t| ασωτία) і скупість (t| ανελευθερία). Ті, у кого надлишок, і ті, у кого недостача, чинять при [даванні і придбаванні] протилежним чином. Дійсно, марнотратник (Ь άσωτος) надмірно витрачає і недостатньо придбаває, а в скупого надлишок у придбаванні і недостача у витратах. Звичайно, зараз ми даємо визначення [15] в загальному вигляді і в основних рисах, і цим тут задовольняємося, а згодом ми дамо [всьому] цьому більш точні визначення(16).