Аристотель - Нікомахова етика

1108bПраведний гнів (ή νέμεσίς) - це дотримування середини в порівнянні із заздрістю і злорадством (ή επιχαιρεκακία); це все пов'язане із стражданням і задоволенням від того, що відбувається з навколишніми. Схильний до праведного гніву (о νεμεσητικός) страждає, коли бачить того, хто благоденствує незаслужено, а в заздрісного в цьому надлишок, і його [5] все примушує страждати; що ж до злорадного (Ь έπιχαιρέκακος), то він настільки позбавлений здатності страждати, що радіє [чужій біді]. Але про це доречно буде сказати і в іншому місці.

Що ж до справедливості (ή δικαιοσύνη), оскільки це слово не однозначне (ούχ απλώς λέγεται), то після розбору вищеназваних [доброчесностей] ми скажемо про ту і іншу, в якому значенні кожна представляє собою дотримування середини. Це ж стосується і доброчесностей розсуду [10] (περί των λογικών αρετών)(19).

(19) Зазвичай це речення виключається у перекладах, оскільки мислительні, інтелектуальні доброчесності Арістотель ніде не називає λογικα'ι έχρετα'ι, а крім того він не розглядає їх такими, що задовольняють умовам дотримування середини.

8(VIII). Отже, існують три схильності, дві належать до вад (одна - внаслідок надлишку, друга - внаслідок недостачі) і одна до доброчесності (внаслідок дотримування середини); усі ці [схильності] у відомому значенні протилежні одна одній, бо крайні (α'ι ακραι) протилежні і середній, і одна одній, а [15] середня - крайнім. Адже так само як рівне (το ίσον) в порівнянні з меншим більше, а в порівнянні з більшим менше, так і серединні склади (α'ι μέσαι έξεις) [душі] мають надлишок у порівнянні з недостачею і недостачу в порівнянні з надлишком як у пристрастях, так і у вчинках. Так, мужній здається [20] сміливцем у порівнянні з боягузом і боягузом - у порівнянні зі сміливцем.

Подібним чином і розсудливий у порівнянні з нечутливим - розбещений, а в порівнянні з розбещеним - нечутливий, і щедрий у порівнянні із скупим - марнотратник, а перед марнотратником - скупий.

Тому-то люди крайнощів (οι άκροι) відштовхують того, хто тримається середини (τον μέσον), до протилежної від себе крайності і мужнього боягуз називає сміливцем, [25] а сміливець - боягузом; аналогічно [чинять] і з іншими. Так виходить, що, хоч [схильності] одна одній протилежні, крайнощі в найбільшій мірі протилежні не середині, а одна одній, подібно до того як велике далі від малого і мале від [30] великого, ніж [те і інше] від того, що [знаходиться] рівно між ними (αμφω του Ίσου). Крім того, деякі крайнощі здаються дещо подібними середині, як, наприклад, сміливість - мужності або марнотратство - щедрості. Крайнощі ж не мають одна з одною жодної схожості, а найбільш віддалене визначається як протилежне, і, отже, більш [35] протилежне те, що більш віддалене. Середині ж в одних 1109а випадках більш протилежне те, у чому недостача, а в інших - те, у чому надлишок; скажімо, мужності більш протилежна не сміливість, у якій надлишок, а боягузтво, у якому недостача; і навпаки, розсудливості не так протистоїть нечутливість (ή αναισθησία), у якій присутня якась недостатність (ή ένδεια), як розбещеність [5], у якій надлишок.

Це відбувається з двох причин, [і] одна [з них міститься] в самому предметі (εξ αί)τοΰ του πράγματος). Адже оскільки одна з крайнощів ближча до середини і більш схожа з нею, то ми протиставляємо її не середині, а, скоріше, протилежній [крайності]; наприклад, оскільки мужності (τη ανδρεία) більш подібною і [10] близькою здається сміливість (ή θρασύτης), а більш несхожим - боягузтво, то її [сміливість] ми протиставляємо більше [мужності]: адже те, що більше відстоїть від середини, здається і більш протилежним.

Отже, це і є одна з причин, [що міститься] в самому предметі. Інша ж [міститься] у нас самих, бо, чим більш ми схильні до чого б то не було, тим більше [15] це виявляється протилежним середині. Наприклад, ми самі за природою більш схильні до задоволень, й тому ми сприйнятливіші до розбещеності, ніж до скромності (ή κοσμιότης) Так що ми вважаємо більшою протилежністю середині те, до чого [в нас] більша прихильність (ή έπίδοσις). І ось з цієї причини розбещеність, будучи надмірністю (υπερβολή οΰσα), протилежніша розсудливості [ніж нечутливість].

9(IX). [20] Отже, про те, що етична доброчесність полягає у дотримуванні середини і в якому значенні, і що це є дотримуванням середини між двома вадами, одна з яких полягає в надлишку, а інша - у недостачі, і що доброчесність є такою через досягнення середини як у пристрастях, так і у вчинках, - про все це сказано досить.