Ірен Роздобудько - Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя

величезне вухо. Власне, те ВУХО, яким вона и була останнім часом...

* * *

Те, що відбувалося далі, видалося Хелені сном...

- Вітаю вас, шановні. Сідайте... Влаштовуйтеся зручніше.

Хелена впізнає голос того, кого назвала Технологом.

Через двері чується характерний шурхіт.

- Отже, сьогодні ми вислухаємо останні враження. Власне, я ще не переконався щодо

остаточного висновку, але, гадаю, ми на правильному шляху.

- У чому, дозвольте запитати, ви невпевнені? - чує Хелена голос Жанни. - Пригадую,

ви так само вагалися щодо мене...

- Було таке, - підтверджує Технолог, - але ж ви повернулися звідти. А вона

продовжує жити там. І, здається, їй це подобається.

- Не згоден. Категорично не згоден!

У Хелени калатає серце, адже це голос її останнього співрозмовника - того, хто

примарився їй у порожній кімнаті й кого вона назвала «Веронезе».

- Вона - наша, - каже Веронезе. - Вона - наша, хоча й боїться зізнатися в цьому навіть

собі.

- Не забувайте, що ми повинні бути обережними, - попереджає Технолог. - Будь-яке

втручання зовнішніх сил може все зіпсувати. Як вважають інші присутні?

Зависає пауза.

- Я згодна. Вона - наша, - голос належить Сомнамбулі.

- Наша... - луною відгукується Русалонька.

- Не знаю. (Цього чоловіка Хелена назвала Спадкоємцем.)

- Не знаю... - голос Галеристки.

- Наша! - оксамитовий баритон Олігарха.

- Вона така мила! - підхоплює Тувеянсон.

- Я не знаю. - Це промовляє Мандрівник. - Занадто мало часу, щоб визначити...

- Отже, - продовжує Технолог, - шість проти двох, двоє - утрималися.

Хтось аплодує. Хелена впевнена, що це - Тувеянсон.

- Але як знати напевно, що пробудження відбулося? - запитує Сомнамбула.

Технолог прокашлюється, налаштовуючись на довгу промову.

- Навернення, - каже він, - прошу зауважити: навернення! З психологічної точки

зору, пробудження душі - це і є навернення. Ми всі знаємо, що це таке, але не кожен із нас

може висловити те, що він чи вона відчували під час цих метаморфоз. Отже, пробудження

душі на першій стадії характеризується втратою душевної рівноваги. Згодом відбувається

перехід свідомості з низького рівня на вищий і, як винагорода за всі душевні муки, -

трансцендування.

- Ви говорите, як божевільний! - уриває його Веронезе. - Хибна звичка -

прикидатися.

- Я кажу те, що знаю, - суворо стверджує Технолог, -- але якщо ви прагнете

простоти, можу пояснити. Це, до речі, стосується вас усіх - недаремно ж ми нині разом.

Отже, людина, а точніше, її особистість, народжується і обертається в колі вузького

власного світу. Протягом усього життя ми існуємо в ньому й керуємося кількома

інстинктами - тими, що успадкували від своїх пращурів. їхні назви ви знаєте - їсти, пити, захищатися, продовжувати рід... Інстинкти є інстинкти. Більшість із нас живе так, ніби є

центром всесвіту, це - щасливці, вони живуть, як трава. Але є інші. Ті, хто внаслідок

якоїсь події виходить за рамки індивідуальної свідомості й приєднується до всесвітнього

розуму. З маленького вузького кола вони раптово потрапляють у безмежний світ буття. І

це безмежжя поглинає їхнє мізерне індивідуальне існування! Майже непомітно для себе

людина прослизає зі старого всі світу в новий. Так трапилося з кожним із нас. Тепер ви

розумієте, чому ми разом? Нас не так уже й багато, і ми повинні оберігати одне одного. І...

і жаліти тих, хто...

- Хто живе, як трава... - підказує Тувеянсон.

- Так, - підхоплює Веронезе, - це те саме, що стояти близько біля велетенського

полотна роботи Мікеланджело або Леонардо, й бачити лише кольорові плями та борозни

від волосинок пензля, й не знати, що становить вся картина.

- Так. їсти, спати і продовжувати рід - це ще не все, щоб мати право називатися

людиною... Бачити світ у цілому - ось головний результат навернення.

- І ви вважаєте, що вона може бути з нами? - подає голос Галеристка. Хелена уявляє

її витончений аристократичний профіль і трохи відсторонений погляд іронічно

примружених очей.

- Певно, що так, - каже Технолог, - у неї сильна воля, чудова інтуїція й насичене

емоційне життя. Це - три умови для людини, котра здатна відчути навернення. Зрештою...

зрештою, ми всі говорили з нею. Жоден не відмовився. І, прошу зауважити, вона не

ставила дурних запитань!

- Зрештою... - луною підхоплює Олігарх, - зізнаймося відверто: ми всі - її

прихильники.

- Це правда, - відгукується Галеристка.

- Так, - каже Мандрівник.