Ірен Роздобудько - Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя

до зубів, ніби жувальна гумка, I хоч як намагався я вимовити хоч що-небудь - лише

видмухував невидимі кульки.

- ...якщо, - продовжував тато, - твоя дружина помре наступного ранку після весілля...

- Ха... - весело видихнув я, - тож не бачити нам того спадку ніколи! По-перше, я поки

що не збираюся одружуватися, по-друге, вірогідність одна до мільйона, що моя наречена

помре після першої шлюбної ночі А по-третє...

- А по-третє - ти закінчений ідіот, - загорлав батько, - якщо гадаєш, що наша родина

може випустити з рук такий шанс!!!

...Я зрозумів, що він не жартує. І ніхто не жартував. Жарти закінчилися. Рідні справді

дивилися на мене, як на Бога. Але тепер я помітив у їхніх поглядах цілком конкретне

завдання. I розгубився. Але мене не залишили в біді! Дядьки з тітками навідувалися

щоденно. Показували креслення своїх майбутніх приміських маєтків, читали списки

найнеобхідніших покупок, нагадували, скільки добра вони зробили для мене,

позбавляючи всього найкращого власних доньок. Говорили, що настав час послужити на

благо всієї родини.

Звичайно ж, я був не проти. Лишалося питання: як дотриматися умови заповіту? Це

трохи бентежило мене. - Не турбуйся, - заспокоїла мама, - ми думали про це сімнадцять

років! Усе буде чудово!

I на сімейній раді вона оголосила план, який ретельно розроблявся протягом усього

мого безтурботного життя. Виявляється, все давно вже було вирішено: добрий син із

порядної родини закохується в дівчину - наркоманку и одружується з нею. У першу ж ніч

безталанна молода дружина гине від передозування.

- Нині таким нікого не здивуєш, - ласкаво казала мама, - тобі співчуватимуть. А

потім ми поїдемо звідси чи відкриємо свій бізнес. Купимо тобі автомобіль, 6удинок,

яхту... Зрештою, все, що побажаєш! Життя буде прекрасне.

- А де я візьму ту наркоманку?

- Про це не хвилюйся, - посміхнулася матуся, - скоро ти її побачиш!

I вона з гордістю розповіла про те, що місяць тому в черзі познайомилася з чудовою

кандидатурою.

- Дівчина з багатодітної родини, зайвий рот, - доповіла матуся, - батька немає, мати

весь час хворіє, живе на уколах - це те, що нам потрібно. Друзів немає - дівчина весь час

працює на кількох роботах. Одне слово, невдаха неосвічена. Відпрацьований людський

матеріал без перспектив на майбутнє. Завтра вона прийде до нас на вечерю.

- А якщо вона мені не сподобається? - почав було я, не розуміючи нелогічності свого

запитання.

- От і добре! - засміявся тато. - Хіба я тебе не вчив, що всі вони...

Так, цих янголоподібних комах у мереживах та стрічках мене навчили ненавидіти з

дитинства. Мої милі, турботливі батьки! Вони не хотіли, щоб я страждав...

«Чудова кандидатура» виявилася непоказною і сором'язливою. За столом вона не

знала, куди подіти руки, якою виделкою їсти салат, а якою - рибу, говорити не сміла, весь

час запиналася. Матуся всіляко її нахвалювала, батько навіть поцілував руку. Взагалі, поводилися вони так, ніби до нас завітала принцеса.

- Бачиш, як усе добре?- пошепки сказав мені батько. - Хіба це жінка? Непорозуміння

якесь...

- «Кинь у неї камінець!» - так само пошепки пожартував я, але тато мене не зрозумів.

Він хвалив мереживний комірець «непорозуміння», який вона зробила власноруч.

Одне слово, дівчина виявилася такою простою і дурненькою, що в той же вечір я

зробив їй пропозицію. Мати й батько майстерно зіграли непідробне здивування, дурепа

розплакалася і зголосилася. Справу було зроблено. Батько негайно зібрав рідню. Це було

справжнє свято, на яке вони чекали багато років! Дядьки плескали мене по плечах,

підморгували, тітки ледь не задушили в обіймах, перезрілі кузини дивилися з

обожнюванням. Батько й мати навіть благословили нас маленькою листівкою із

зображенням Божої Матері. Дурепа зніяковіло посміхалася, не вірячи своєму

неочікуваному щастю, і поглядала на мене круглими закоханими очима. Вона не розуміла, що їй випала рідкісна можливість - бути присутньою на власному похороні.

Я подумав про це і зареготав...

Дурепу звали Ася. Ім'я мені подобалося. Все ж інше і ній для мене вже було тліном.

Ім'я, зрештою, залишиться хоч на могильній плиті.

Весілля було призначене за місяць. До цього я мав зустрічатися з нареченою,

входити в роль нещасного рятівника «заблуканої у наркотичних хащах душі». Батьки, у

свою чергу, енергійно розповсюджували чутки про мій невдалий вибір серед усіх, кого