Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

- А ти думав, я на сто тисяч гривень гречки бідахам накуплю і півроку радітиму? - Макс підвівся, стояв посеред вітальні, спостерігав за знервованим батьком.

Володимир Гнатович зупинився, обійняв сина.

- Ну… Годі, Максе. Свято… Рік новий. Разом відсвяткуємо чи назад летиш?

- З товаришем зустрітися маю. З ним, певно, і Новий рік зустріну.

- То й добре. Відпочивай. Я тобі номер забронював. Чи зі мною лишайся.

- Тату… Ми не про свята!

- Та чого ж ти такий упертий?! Усе “тату” і “тату”! Хіба я тобі зле зроблю? Подумаю… Подумаю і все вирішу. Аби впорався.

- Упораюся…

- Добре… Дай тиждень-другий. За день такі справи не вирішуються. Треба з людьми поговорити… Пояснити їм… - зиркнув на сина із прикрістю. - І що тебе муляє?

Макс усміхнувся тоскно.

- Та ні… Усе гаразд. Хочу справу… згідно з власною ваговою категорією. Я на середньоваговика не вчився. Моя вага - важка.

Чонган замахнувся на надважку. Готель “Radisson SAS Royal”. У “люксі” італійські меблі ар-деко 70-х років минулого століття. Китайцеві італійці по цимбалах! Статус. Сорочки-шкарпет- ки розкидані, посеред них коштовні цяцьки-гаджети - як і погубляться, Чонган нові купить. Не проблема!

- Дюк, друже! Мій перший секс! - знущається. Обнімає Макса, очі сміються.

- Ще раз згадаєш…

- Ані слова! Забули! - посмішка не торкається губ, зітхає- бідкається. - Та хіба таке забувається?..

- Ти став геєм? - дивується Макс.

- Чого б це? - Чонган врешті не втримується, регоче. - А ти? Я ж теж - твій перший секс. На чоловіків заглядаєшся?

- Чого б це?

- А… То добре! Тоді я спокійний. Як нап’юся до нелюдського скотства, ти мене… Так? Ти ж мене не зґвалтуєш?

І як його заспокоїти? Зґвалтувати, чи що?!

- Чонгане! Ти кому-небудь розповідав… про те наше наївне неподобство?

— Так! - киває. Задумується. - Ні! - дратується. - Дюк! Скільки можна? Я прагну забути, а ти…

Макс дивується безмежно.

- Чонган… Зараз ти мене трахаєш! Ти це розумієш?!

Чонган сміється:

- Ну, краще вже я тебе, ніж ти мене!

Хапає Макса за руку - годі вже, спішімо святкувати, поки знову не розбіглися на роки: китайський ресторан - там фай- на компанія чекає, потім у “Sea Grill”, бо столик замовив ще півроку тому, а звідти до Чонганового земляка, що у нього тут вілла з усіма вигодами для цілодобового бешкетування. 1 жодної камери спостереження. І жодної шпарини для папараці. Перевірено - отам усе і помирає. Чонган спеціально зі Штатів прилетів, аби розтрощити власний мозок у мотлох: ані думки… Суцільні інстинктивні жадання…

- Ти чого хочеш, Максе?

- Поговорити…

Чонган - друг. Чонган тільки прикидається, що його мозок уже у мотлох.

- Поговоримо, - обіцяє у салоні “роллса”, що він мчить їх до китайського ресторану. - Завтра під вечір. Коли свято відхаркаємо. Для мене, взагалі-то, ваш Новий рік не свято. Так - привід. Але гріх не скористатися.

- Довго чекати, - цідить Макс.

- € заради чого! - переконує Чонган. - Яка зараз розмова? Спішимо! Друзі чекають! А опісля… Опісля ми станемо набагато відвертішими. От побачиш! Після неподобств - таке спустошення. Тільки й вистачає, що на відверті розмови.

Макс не жадає неподобств. Та вигадливий Чонган заздалегідь розставив пастки: і не хочеш, а вляпаєшся. Китайська горілка ханшина, що у Піднебесній її з гаоляна (а по-нашому з проса) женуть, смердить, підла, немилосердно, але мізки паралізує вправно: опісля ханшини усе - тільки гуд і кльово! Качка по-пекінськи? З цими… дівчатками у бікіні? Несіть! Дикі танці посеред китайського ресторану, кальян і телепортація до “Radisson SAS Royal”, що тут і є той славетний ресторан “Sea Grill”, у якому Чонган півроку тому замовив столик і окуня з мідіями. Оце - морський окунь? Серйозно?! А можна струшувати сигаретний попіл окуню в порожні очі?! Ні? А якщо заплатити? Кому? Ну, окуню, звичайно. Перепрошую! А ви не знаєте, від чого він помер?! Він, часом, не потонув?..

Коли перекочували до вілли Чонганового земляка, перед очима Макса коливалися чудернацькі геометричні хвилі - ніби на чисту воду хтось накидав сміття, та чимраз більше кубиків, пірамідок, довгих цеглинок і тенісних м’ячиків, і все те добро коливалося, билося одне об одне, розліталося і знову збивалося докупи.

— Час тверезіти! - постановив Чонган. - Бо пропустимо Новий рік.

- Тверезіти… нереально, - Максів язик ледь ворушився.

Чонган кивнув, мовляв: так, ні, не знаю… Обійняв Макса, ио-

волік до басейну.

Там теж хлюпалася усіляка бридота: голі баби, кубики і цеглинки, тенісні м’ячики і пірамідки.