Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

Гості остаточно губляться, кидають косяки на віце-прем’єра.

- Тобто? Аукціон відміняється? - хрипить той: і радий би гримнути владно, та змерз, як цуцик.

Макс мовчить. Макс вдивляється у лиця гостей. На подіумі виникають Юлія Скачко і Ганна Іванівна, з одного боку встановлюють на подіумі прозору скриньку для пожертв. З другого кладуть кілька ковдр.

- А це що?! - врешті подає голос Сердюк-старший.

- Ковдри… Вибір же завжди є. Можна врятувати душу… А можна тіло…

- Пупсику! Я хочу ковдру! - цокотить зубами силіконова юнка у літньому “Prada”.

- Сто доларів за ковдру! - вигукує літній коханець юнки.

- Знущаєтеся? Вона у магазині п’ятсот гривень коштує! - недобре усміхається Макс.

- Тисяча! Доларів! - оголошує віце-прем’єр, і ніхто не наважується перебити ціну. - І налийте мені ще!

Макс власноруч огортає владне тіло теплою, спеціально підігрітою ковдрою, наливає горілку в гранчак.

- Зараз буде наш неймовірний гарячий бульйон! - обіцяє похмуро.

Тремтяча юрба заводиться:

- Тисяча! Півтори! Дві…

Дора спостерігає, як за двадцять хвилин бурхливих торгів теплі ковдри розлітаються поміж гостей, приносять фонду 150 тисяч зелених. Нізвідки виникають офіціанти, розносять олов’яні миски з гарячим бульйоном. Врятовані тіла у ковдрах врешті зігріваються, розсідаються за столиками - однакові, як однояй- цеві. Зверху лине музика, і тільки тепер гості помічають симфонічний оркестр, що він розмістився на металевих конструкціях під дахом цеху.

Дора геть змерзла. Тремтить за одним столиком із Максом, пані Женею і Августом Заксом.

- Августе Альфредовичу! Це той бульйон, яким ви годуєте безпритульних? - пані Женя облизує олов’яну ложку, яка б символічно мала об’єднати як не усіх людей на планеті, так принаймні бідних і багатих тут, у цьому цеху.

- Абсолютна істина! - шляхетно схиляє голову блідий Август. І подумки дякує мамі, бо то покійна матінка Августа Аль- фредовича розповідала, як її матуся за царя генерал-губернатору найсмачніший у світі бульйон варила, що на нього з усіх усюд з”іжджалися, аби скуштувати. А справ тих - відірвати новонароджене телятко від мамки та три тижні поїти виключно вершками. Потім, звісно, зарізати… Марудно. І геть недешево. Август і сам куштував цю смакоту тільки раз на рік. На різдвяному балу… А щоб волоцюжкам…

Дора ковтає гарячий бульйон, та зігрітися - ніяк. Дивиться на Макса: оце і є ваше Різдво? А Чорт де? А Коза? А Звіз- да ясна?..

- Максиме Володимировичу, аукціон проводитимемо? - питає Август.

- Провели, - похмуро відповідає Макс. - Невже ви сподіваєтеся, вони віддадуть комусь більше, ніж собі? Тепер хай їдять, п’ють і радіють, що не померзли.

- А ви стратег!

- Мене зараз знудить, - відповідає Макс. - Жоден із них не вкинув у скриньку для пожертв ані гривні. Люди не хочуть рятувати душі. Тільки тіла.

- Дора вкинула. Я бачила, - сповіщає пані Женя, відслідковує реакцію сина, похапцем киває. - І я вкину, синку! Обов’язково… І тато хотів! Та й інших зараз попросимо… Хай поїдять спершу….

Макс приголомшено дивиться на Дору. Встає. Йде до скрині, що вона так і скніє на подіумі, геть нікому не потрібна.

- Тисяча гривень, - телеграфно доповідає Юлія Скачко. - Прибрати, Максиме Володимировичу, чи хай ще постоїть? Після горілки точно розщедряться… Я вражена! Ви так точно усе прорахували. Згадують свої важкі початки, зараз почнуть відкривати гаманці…

Макс не відповідає. Макс дивиться на столики, за якими накачуються горілкою статусні врятовані тіла, і тільки тепер помічає - у ковдрах геть усі. І він сам. 1 Скачко. І Ганна Іванівна. І оркестр під дахом. Просто збіговисько ковдролюбців.

- А Дора… Чому Дора не вдягнена?

- Не знаю, - знизує плечима Скачко. - Певно, ковдри не вистачило…

Дора читає по вустах, заглядає Максові у вічі: не турбуйся… І ледь не зомліває: Макс дивиться на неї з такою жагучою холодною ненавистю, ніби тільки-но Дора вщент зруйнувала демонстраційний макет світу, що він його ретельно і вдумливо побудував спеціально для цієї події.

Дора зареклася Ромка кликати - то огидно і несправедливо. Ромко примчить, бо любить. Дорі то солодко приймати. Віддавати нічого… Та на ранок після похмурого чудернацького балу, вперше за два місяці столичного найманства, згадала про мобільний - СМС-ку відправити. Хай би Ромко грошей на квиток до Теребовлі вислав. Дора б розповіла Ромці, як отутечки Різдво ганьблять.

Шоколад, молоко з медом… Дора лежить на шовковому простирадлі - самий холод від нього. Пашить. Гріє постіль гарячим тілом. До мобільного відстань - цілий світ.