Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

- Ти чого хочеш, Максе?

- Поговорити…

Чонган - друг. Чонган тільки прикидається, що його мозок уже у мотлох.

- Поговоримо, - обіцяє у салоні “роллса”, що він мчить їх до китайського ресторану. - Завтра під вечір. Коли свято відхаркаємо. Для мене, взагалі-то, ваш Новий рік не свято. Так - привід. Але гріх не скористатися.

- Довго чекати, - цідить Макс.

- Є заради чого! - переконує Чонган. - Яка зараз розмова? Спішимо! Друзі чекають! А опісля… Опісля ми станемо набагато відвертішими- От побачиш! Після неподобств - таке спустошення. Тільки й вистачає, іцо на відверті розмови.

Макс не жадає неподобств. Та вигадливий Чонган заздалегідь розставив пастки: і не хочеш, а вляпаєшся. Китайська горілка ханшина, що у Піднебесній її з гаоляна (а по-нашому з проса) женуть, смердить, підла, немилосердно, але мізки паралізує вправно: опісля хан шини усе - тільки гуд і кльово! Качка по-пекінськи? З цими… дівчатками у бікіні? Несіть! Дикі танці посеред китайського ресторану, кальян і телепортація до “Radisson SAS Royal”, що тут і є той славетний ресторан “Sea Grill”, у якому Чонган півроку тому замовив столик і окуня з мідіями. Оце - морський окунь? Серйозно?! А можна струшувати сигаретний попіл окуню в порожні очі?! Ні? А якщо заплатити? Кому? Ну, окуню, звичайно. Перепрошую! А ви не знаєте, від чого він помер?! Він, часом, не потонув?..

Коли перекочували до вілли Чонганового земляка, перед очима Макса коливалися чудернацькі геометричні хвилі - ніби на чисту воду хтось накидав сміття, та чимраз більше кубиків, пірамідок, довгих цеглинок і тенісних м’ячиків, і все те добро коливалося, билося одне об одне, розліталося і знову збивалося докупи.

- Час тверезіти! - постановив Чонган. - Бо пропустимо Новий рік.

- Тверезіти… нереально, - Максів язик ледь ворушився.

Чонган кивнув, мовляв: так, ні, не знаю… Обійняв Макса, поволік до басейну.

Там теж хлюпалася усіляка бридота: голі баби, кубики і цеглинки, тенісні м’ячики і пірамідки.

- Пір… наємо! - наказав Чонган.

Макс не встигає вигукнути: нізащо! Китаєць хапає Дюка за руку, стрибає у воду, тягне за собою товариша.

Макс виривається з-під води на поверхню, озирається… Чонган регоче, штовхається, борсається - біда, тверезію! Обіймає Макса і ще якихось панянок - підпливають оперативно, присмоктуються, не відірвати! Макс хапає за руку чорняву, як донбаський вуглик, худу шпалу з нахабними цицьками, притискає до стінки басейну… Ґвалтує люто й без жалю, та шпалі у кайф і за мить вона бере верх. Рухається так агресивно і затято, що Макс губиться. Звільняється від збудження, вчіплюється у чорну шпалу і так висить на ній - безвільний і спустошений, наче ганчірка чи целофановий пакетик, що його вітром занесло на електричні дроти: усіх струм убиває, а він собі майорить…

Десь поряд верещить Чонган:

- Так! Так!

Макс хоче обернутися до китайця, та всіх сил всесвіту замало для того простого руху. Макс припадає мокрою щокою до чорної шкіри худої шпали:

- Чонгане…

Чонган пливе до Макса голяка - білі труси плавають у басейні.

- Ти як?

- Чонгане… - тверезо і спустошено шепоче Макс. - Як справи?

4 січня по обіді у люксовому номері “Radisson SAS Royal” Чонган розплющив очі, вхопився обома руками за макітру, бо існувала окремо, не бажала відриватися від подушок, отак і підвівся - тримав башку руками, зиркав на Макса, промимрив слабко:

- То як справи… багатію…

Макса прибило до килима посеред кімнати, гриз стелю очима - не спав. Ні. Думок і сумнівів - годин на п’ять вдумливого монологу. Макс сказав би Чонгану: просто багатієш? То добре, то геть усе спрощує. Автоматично анульовує сотні питань. Усе, що заважає меті. А Дюку прості цілі геть нецікавими стали. Із такими батьками, як у них із Чонганом, бордюри золотом викладати - проблема лише часу, який знадобиться трударям зливки рівним рядком виструнчувати. А що робити, коли Дюк бачить себе не просто багатим? Ще й незалежним і шанованим… А кожен новий день із хірургічною точністю роз’єднує ті дві мети, як сіамських близнюків, і життєздатною лишається лише одна… Яка?! Макс і сам не второпає, а люди… Деякі ниці люди вважають його просто багатим! Не бачать, суки, Дюка! Тільки його гроші!

Думки збурюються, просяться на язик. Макс сідає на підлозі і тільки тепер помічає - Чонган уже давно кружляє кімнатою, щось балабонить, балабонить…

- …А позаторік тато письменника купив. З півроку надик- товував йому свою біографію. Усі таємниці порозкривав. І як з піратами судна у Жовтому морі потрошив, ще як підлітком був. І як кулькові ручки з голими бабами у підвалі штампував. І як з цінними паперами махлював, коли на ноги став. Той письменник на основі татових одкровень роман написав. Ім’я головному герою, звичайно, інше вигадали. Дещо підкорегували його теперішнє… Крутий трешняк вийшов. Я читав. Кіношники зацікавились - фільм зніматимуть. Шкода, письменник книжки не побачив… Курив багато… Заснув із цигаркою. Увесь дім згорів. І письменник, і його кішка, і його колекція висушених квітів… Кішка дурна! Могла б і дременути… Я коли дізнався - в той же час відніс свою Френсіс у притулок для тварин. Ні, ну навіщо мені кішка, коли я палю… Одне з двох!