Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

Літо якось пережила, а восени навалилося. Тато тобі… Прощавай! І не прошепотів доньці останнього слова. Чоловік, бач, розкрився - рідна вона йому до усцячки. Та щирий… Навіть не смикнувся, коли в заповіті тільки залишки таткових статків виявилися, бо решту старий Перепечай перерозподілив задовго до смерті.

- Не хвилюйся, Женю, не збідніємо, - заспокоював, коли за заповітом їм дісталися портрет старого Перепечая і золотий Будда, щоб, значить, спокійно і філософськи сприймали будь- які вибрики долі.

Пані Жені - чого хвилюватися. їй тато за півроку до смерті - акції кількох прибуткових підприємств, рахунки на Кіпрі, нерухомість в Іспанії. А от чоловікові - нуль.

- І без того маю, - говорив, а в голосі сумніви. - Один фонд щомісяця дає чимало… А до кінця року завдяки держзамовленню зміцнимо позиції…

Та під кінець листопада в держзамовлення влізло якесь пад- ло, поруйнувало пасочки. І фонд несподіваним голосуванням засновників-членів спостережної ради перейшов під абсолютний контроль Сердюка. Максима Володимировича. Пані Же- ні 6 радіти б за сина, та в матері питання є. За заповітом Мак- симко отримав дідову рушницю “Auguste Francotte & Сіє”, що під 100 тисяч зелених затягує. Ніби - дави гнид, онучок. А їм з Вовкою Будда…

- Максиме, що дідусь на тебе переписав? - питала.

- Дещо. Не треба про це зараз, мамо, - відрізав чемно. - Розберуся, сам розкажу.

А матері крайся. Перепечай за все життя жодного разу не повідав, якими багатствами володіє. Тепер Максим голову морочить. А їй одне пече! Чи зможуть синові допомогти, як раптом голим лишиться! ІЦо там у нього? Апартаменти на Хрещатику залишив, до дідового будинку біля Флорівського переселився з хвойдою якоюсь, грошей у батьків не питає… Геть нічого не зрозуміло! Багатий тепер? Так сказав би! Онде Вовка не спить, крутиться, валокордин ковтає… Може, заспокоївся б, якби знав, що Максимко у безпеці.

1 не чекала, що перед літаком син заскочить попрощатися. Саме продивлялися з Вовкою документи на майно, що Перепечай доньці лишив, бо виходило - тільки на те й жити їм, а чоловік краще за пані Женю кумекав, як доцільніше тим розпорядитися.

- Надовго у мандри? - Володимир Гнатович обійняв сина, зиркнув на нього напружено.

- Не знаю… По дідусеві коли сорок днів?

- Дев’ятого грудня, - нагадала мати.

- Ні! Не зможу на день повернутися. Одначе обов’язково пом’яну, де б не був. І панахиду замовлю.

- А що за справи такі невідкладні, що й на поминки приїхати не хочеш?! - недобре мовив батько.

- Вибач, тату. Не сповідуватимуся.

Заіскрило. Пані Женя громовідводом на іншу тему.

- Максиме… У тебе, бачу, справ чимало.

- Вистачає.

- І фонд на тобі. Може б, тато…

- Ні.

2JB

- Що?! - Володимир Гнатович і не планував повертатися у “Силу добра” - крихти по кишенях розпихувати. Не усвідомлював й досі - край, Вовко. Хтось дужий спустив тебе в унітаз, пливи…

Розчервонівся. До Макса сіпнувся. Пані Женя поміж них.

- І… чому? - синові в очі.

- Ну, не відміняти ж мені власні розпорядження. Тільки-но призначив нового директора-розпорядника. Юлію Скачко.

- Хвойду свою?! - вибухнув Володимир Гнатович.

- Наречену… - Макс і на півтону не підвищив голосу. - Думаю, восени наступного року запрошу тебе на весілля, мамо…

- Що?! - отетеріла пані Женя.

- А вас навряд, Володимире Гнатовичу, - зиркнув на батька.

- Та ти… - Сердюк-старший задихнувся гнівом. - Тварюка! Падло жовтороте! Бачити тебе не хочу! Пішов геть звідси, покидьок невдячний! Ти ще приповзеш…

- Я так і знав… Варто попрощатися з тобою назавжди… тату! - бездоганно-ввічливий. Усміхнувся матері сумно. - Я телефонуватиму, мамо…

Син уже летів бізнес-класом, певно, сьорбав шампанське на пару з новою директоркою-розпорядницею “Сили добра”, а пані Женя з чоловіком - прибиті-приголомшені - все сиділи, як ті дурні, ворухнутися несила.

- Виріс синочок… Вилетів з гнізда… - недобре прошепотів Володимир Гнатович. - Щоправда, обісрав гніздо, перед тим як гайнути…

Пані Женя зиркнула на папери, що й досі лежали на столику.

- Вово… Я тебе не покину, - сказала твердо.

Не все так

Хоча Володимир Гнатович Сердюк і підняв у новорічну ніч рівно опівночі бокал із побажанням: “Грошей!”, 2010-й розпочався для нього вкрай паскудно. Схуд. Фінансові негаразди і категоричне відторгнення сина - сволота! - зменшили і реальну масу тіла. І політикою ваги не набереш, не той час. Партійні пасьянси напередодні виборів вимагали все більше витрати, тільки обіцяли дивіденди у майбутньому. Якби не статки дружини, уже б шепотіли по кутках, що офіціантам на “чай” не залишає. Шкірою відчував: хтось копає під нього вперто і настійливо. Не економить, не прораховується, суне і суне, наче іншого діла нема! Хто?! Роззирався, принюхувався. “Після виборів розберуся по-тихому”, - думав, а тут тобі - лясь! Напередодні голосування клятий покидьок Макаров влаштував гучне захоплення власної фабрики зі стріляниною! Навколо Володимира Гнато- вича за день соратників удвічі поменшало. Усі - боком, боком, подалі від Сердюка.