Олександр Фельштинський: ФСБ підриває Росію

В ідеї розпуску ФСБ немає нічого несподіваного. Вже в грудні 1999 року, можливо під впливом вересневих вибухів у Росії, у пресі з’явилася інформація про плановане розформування ФСБ. Одна з московських газет писала: “За даними обізнаних джерел, у найближчі дні можливе створення нової силової структури, побудованої за прикладом ФБР США. Очолити нову структуру повинний, приблизно, керівник у ранзі першого віце-прем’єра. За нашими відомостями, планується, що це буде нинішній міністр внутрішніх справ Володимир Рушайло. […] Нове відомство збираються наділити функціями кураторства над усіма силовими структурами, включаючи ФАПСИ, МВС, ФСБ, Міністерство оборони і так далі. Основною базою для нового департаменту послужать структури МВС. З ФСБ до нього на першому етапі повинні відійти департаменти по боротьбі з тероризмом і політичним екстремізмом, економічна контррозвідка. Якщо ж надалі нове відомство включить у себе і функції контррозвідки, то ФСБ фактично буде ліквідована”.

Однак мирним уливанням ФСБ у МВС обмежуватися не можна. Верховний суд РФ зобов’язаний почати повномасштабне розслідування всіх голосних терористичних актів, насамперед вересневих вибухів, які відбулися, так і відвернених, у тому числі в Рязані, причому наслідок повинний бути переданий із ФСБ, що розпускається, у спеціально створений при МВС орган, а особи, причетні до організації терактів у Росії, повинні понести покарання, передбачене законом.

Державна дума зобов’язана в найкоротший термін розробити і затвердитизакон, що забороняє колишнім і нинішнім співробітникам органів державної безпеки займати в найближчі 25 років виборні чи державні посади і вимагає від усіх колишніх і нинішніх співробітників органів державної безпеки піти у відставку в погоджені зі спеціально створеною для цього комісією терміни. Вищезгаданий указ Державної думи повинний бути розповсюджений і на нинішнього президента Росії – колишнього керівника ФСБ Путіна Володимира Володимировича.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ: ФСБ ПРИ ВЛАДІ

Федеральна служба безпеки провела у президенти свого кандидата. Виступаючи 20 грудня в річницю створення Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК) перед своїми колегами, Путін почав промову фразою про те, що завдання ФСБ він виконав – став прем’єр-міністром Росії.

Відновлення меморіальної дошки Андропову на будівлі Великої Лубянки, де розташовується ФСБ, тост із лідером російських комуністів Зюгановим за здоров’я Сталіна, вибухи будинків та нова війна в Чечні, прийняття закону, який дозволяє починати розслідування за анонімками, приведення до влади генералів ФСБ та військових, нарешті, тотальне руйнування основ конституційного суспільства, що було побудоване нехай на утлих, але все-таки демократичних цінностях та ринковій економіці, придушення свободи слова – це лише деякі досягнення прем’єр-міністра та президента Путіна за перші місяці його правління.

До цього треба додати мілітаризацію економіки Росії, початок нової гонки озброєнь, збільшення контрабанди та продажу Росією зброї та військових технологій урядам, вороже налаштованим до розвинених країн світу, контрабанду наркотиків з центральної та південно-східної Азії під керівництвом та прикриттям ФСБ до Росії та далі на Захід.

Історики ще мають відповісти на питання, хто так блискуче провів багатоходову операцію з приведення Путіна до влади, та хто підсунув його кандидатуру найближчому оточенню першого президента, яке, в свою чергу, представило колишнього керівника ФСБ Єльцину в якості наступника. Більше дивує інше: двоє попередніх кандидатів на роль наступника – Стєпашин та Прімаков – також були з силових відомств. З неймовірною впертістю Єльцин намагався посадити у своє крісло людину з органів державної безпеки.

На виборах 2000 року перед російським виборцем був чудовий список претендентів: старий чекіст Прімаков, який самовпевнено заявляв про те, що в разі приходу до влади посадить 90 тисяч бізнесменів, тобто всю ділову еліту Росії, молодий чекіст Путін, який підкреслював необхідність продовження політики Єльцина, та комуніст Зюганов, наступні дії якого можна було досить легко передбачити.

Для того, щоби посадити 90 тисяч бізнесменів, президент Прімаков мав би заарештовувати по 60 чоловік на день, без вихідних та свят, протягом чотирирічного терміну президентського правління. Молодий чекіст Путін обіцяв бути не настільки кровожерним. Може, передвиборча п’єса кимось розігрувалася за сценарієм поганого та хорошого слідчих? Поганий слідчий Прімаков добровільно зняв кандидатуру після розгрому на думських виборах. Залишилися молодий чекіст та старий комуніст. Все зводилося до чорно-білого варіанту 1996 року, і переміг Путін. Якісь надії він виправдав. До 60 чоловік на день Путін, напевне, не доводить, якщо не враховувати хвиль терору, антитерору та чеченської війни. Але на титул тирана Путін безумовно заслуговує, оскільки зародки самоуправління в Росії він старанно зруйнував першими ж своїми указами, і зараз його влада спирається на очевидне свавілля, що називається в народі бєзпрєдєлом. Саме так визначає слово “тиран” Радянський енциклопедичний словник 1989 року: “правитель, власть которого основана на произволе и насилии”.