Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Самому Піняєву придумали більш болісне покарання. Спочатку його змусили відмовитися від своїх слів (можна уявити, який тиск був на нього з боку ФСБ!). Потім начальник Слідчого управління ФСБ РФ заявив, що «солдат буде допитаний в рамках порушеної проти нього кримінальної справи». А співробітниця ЦОС ФСБ підбила підсумок: «Попав солдатик…»

Кримінальну справу проти Піняєва розпочали в березні 2000 року за крадіжку з армійського складу з боєприпасами… кулька з цукром. Все-таки в дотепності ФСБ не відмовиш. Тільки важко зрозуміти, яке відношення до дрібної крадіжки продуктів харчування мало Слідче управління ФСБ Росії.

Як стверджували рязанські сапери, вибухівку в 50-кілограмових мішках не тримають, не упаковують і не перевозять — занадто небезпечно. Для підриву невеликої будівлі досить 500 г вибухової суміші. 50-кілограмові мішки, замасковані під цукор, потрібні винятково для терористичних актів. Видимо саме з цього складу і були отримані три мішки, покладені потім під несущу опору будинку в Рязані. Прилади рязанських експертів не помилилися.

Історія з 137-м полком ВДВ мала своє продовження. У березні 2000 року, перед самими виборами, десантники подали в суд на «Нову газету», що опублікувала інтерв’ю з Піняєвим. Позовну заяву «Про захист честі, достоїнства і ділової репутації» було подано в Басманний міжмуніципальний суд командуванням полку. Як заявив командир полку Олег Чурилов, дана стаття образила не тільки честь полку, але і всієї російської армії, оскільки такого рядового в вересні 1999 року в полку не було. «І те, що солдат може проникнути на склад, де зберігається озброєння і вибухові речовини, не відповідає дійсності, тому що він не має права в нього ввійти під час несення вартової служби».

Загалом, Піняєва не було, але під суд його віддали. У мішках був цукор, але мало місце «розкриття державної таємниці». А в суд на «Нову газету» 137-й полк подав не через статі про гексоген, а тому, що вартовий під час служби не має права зайти на охоронюваний ним склад, і зворотні твердження на цю тему ображали російську армію.

З детонаторами теж виходило не гладко. Детонатор, як би не намагався переконати у зворотному Зданович, був справжній, бойовий, про що твердо заявив в інтерв’ю агентству «Інтерфакс» 24 вересня голова Рязанської обласної Думи Володимир Федоткін: «Це був самий справжній вибуховий пристрій, ніяких навчань».

Детонатор — дуже важливий формальний момент. За інструкцією навчання з бойовим детонатором на цивільному об’єкті і з цивільним населенням проводити не можна. Поміркуйте самі, детонатор можуть вкрасти (тоді за це хтось повинний нести відповідальність), його можуть підірвати діти чи бомжі, якщо знайдуть детонатор у мішках з цукром. Якби детонатор не був бойовим, кримінальну справу не могли б розпочати за статтею 205-ю КК РФ (тероризм), вона була б порушена за фактом виявлення вибухівки і передана в МВС, а не у ФСБ. Зрештою, якщо говорити про «навчання», пильність рязанців перевірялася на швидке виявлення мішків з вибуховою речовиною, а не на роботу з детонатором. З бойовим детонатором таку перевірку ФСБ проводити не могла.

Щоб переконатися, що це дійсно так, «Нова газета» звернулася до одного з військових фахівців, полковника, і задала йому питання, «чи проводяться навчання із застосуванням реальних вибухових речовин» і «чи існують інструкції і постанови, що регламентують подібну активність». От що відповів полковник:

«Потужні вибухові пристрої не використовують навіть у навчаннях з бойовою стріляниною. Обходяться вибуховими пакетами. Якщо ж потрібно перевірити вміння знаходити і знешкоджувати вибуховий пристрій, наприклад міну, використовують макети, в яких немає ані детонатора, ані тротилу. Заняття з підривної справи, звичайно, включають реальний підрив досить сильних вибухових пристроїв (фахівці повинні вміти їх знищувати). Але […] проводяться такі навчання локально, без сторонніх. Присутні винятково підготовлені люди. Про залучення цивільного населення і мови не йде. Усе це строго регламентовано. Є наставляння з інженерного забезпечення, наставляння з розмінування, що відповідають інструкції і накази. Безумовно, для армії і спецслужб вони подібні».

Непосвяченому важко зрозуміти, що ховається за безвинною фразою «порушена кримінальна справа за ст. 205». Насамперед це означає, що слідство буде проводитися не по лінії МВС, а по лінії ФСБ, тому що теракт — це підслідність ФСБ. ФСБ й так перевантажена справами, зайвої справи не візьме. І якщо вона прийняла справу, то, виходить, підстави були вагомі (цими вагомими підставами були результати експертизи). Нагляд за слідством ФСБ здійснює прокуратура, а розшук злочинців разом із ФСБ здійснює МВС. Злочин, за яким порушена кримінальна справа, протягом доби доповідається черговому по ФСБ Росії за телефонами (095) 224-3858 і 224-1869; або за телефонами оперативного зв’язку 890-726 і 890-818; або за телефоном високочастотного зв’язку 52816. Про всі повідомлення, що надійшли, черговий доповідає щоранку у формі складеного ним зведення особисто директору ФСБ. Якщо ж відбувається щось серйозне, наприклад, запобігання теракту в Рязані, черговий вправі зателефонувати директору ФСБ додому, навіть вночі. Окремим зведенням щодня доповідаються матеріали ЗМІ про ФСБ і про співробітників ФСБ.