Анатолій Давидов - Рятували Конотоп

Дідусь узяв кухлик, вимив його у стримочку, а потім наповнив ущерть криничкою водою, подав Ігорю.

— Пробуй!

Ігор пив смачну холодну воду й радів, що криничка знову ожила. Дідусь і собі набрав води, а тоді ще наповнив кухлик і усміхнувся:

— Отепер — снідати!

Коли увійшли у двір, бабуся хотіла на них нагримати, та як побачила кухлик, аж руки до грудей притисла.

— Леле! Невже наш кухлик? Де взяли?

У відповідь дідусь подав його бабусі. І як тільки він доніс кухлик, вщерть наповнений водою? Бабуся ковтнула раз, вдруге…

— Криницю одкопали? — заблищали на її очах сльози. — Які ж ви молодці!

— Онуку дякуй — його ініціатива. А де наш сніданок? Думаю, ми його заслужили!

…Швидко спливають дні влітку. Джерельце, немовби дякуючи, що звільнили його від земляних пут, струмувало все дужче й дужче, і хоч літо видалося спекотним, трава на леваді зелено буяла, аж поки дідусь скосив ЇЇ на сіно. А тоді знову відросла, не те що на сусідній леваді.

Часто бігав Ігорьок до купальні друзів.

— Розкопали свої джерельця? — питав у них.

— Аякже! Тільки чому у річці води не більше? — чудувалися ті.

Одного разу застали вони біля річки Івана Михайловича з Петьком Трохимчуком. Ті щось виміряли й записували. Діти до них:

— Чому в Конотопі води не більшає?

— Як не більшає? —здивувався Іван Михайлович. — Ану, Петю, діставай свій кондуїт [1 Кондуїт — штрафний журнал, до якого в старих школах заносили провини учнів; тут: зошит із записами].

Петько повагом розкрив планшетку, вийняв звідти товстого зошита з прив’язаним до нього олівцем.

— Минулого літа, а воно, пам’ятаєте, було дощове, рівень води в цьому місці досягав одного метра десяти сантиметрів. Сьогодні ж, незважаючи на спеку, тут глибина один метр п’ятнадцять сантиметрів. А ви кажете, води не більшає!

— Теж мені радість! — крикнув хтось із дівчаток. — Що ті п’ять сантиметрів!

— Не кажи! — промовив Іван Михайлович. — Осушити річку легко, а ось «вилікувати» її важко: десятки років треба на це. Так що, друзі, набирайтесь терпіння! А тепер ходімо до школи, там ми з Петьком нову карту джерелець склали, будемо червоні кружальця на сині переробляти. Певне, є серед вас такі, що вже впорядкували джерельця?

Діти юрмою гайнули до школи.

– КІНЕЦЬ –