Генрик Ибсен: Ляльковий дім

Н о р а. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.

Х е л ь м е р. Годину, не більше.

Н о р а. І ти йдеш, Кристино?

Ф р у Л і н н е (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.

Х е л ь м е р. То, може, вийдемо разом?

Н о р а (допомагає фру Лінне). Шкода, що у нас так тісно, немає жодної можливості...

Ф р у Л і н н е. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай. Дорога Норо: і спасибі тобі за все.

Н о р а. Прощавай поки шо. Увечері ти, зрозуміло, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.

Всі виходять, прощаючись і розмовляючи, до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси. Це вони! Вони! (Біжить і відчиняє зовнішні двері.)

Входить нянька Анна-Марія з дітьми.

Заходьте! Заходьте! (Нахиляється і цілує дітей.) Ах ви, любі мої, славні! Подивись на них, Кристино! Ну, чи не славненькі ж?

Р а н к. Розмовляти на протягу забороняється!

Х е л ь м е р. Ходімо.

Ф р у Л і н н е. Тепер тут саме час залишатися тільки матусям.

Лікар Ранк, Гельмер і фру Лінне виходять; Анна-Марія входить з дітьми до кімнати. Нора також входить, зачиняючи двері до передпокою.

Н о р а. Які свіженькі, жваві, рум'яненькі! Просто яблучка, розанчики!.. То весело було? А, це чудово. Справді? Ти катав на санчатах і Боба, і Еммі? Обох відразу? Ти диви! Молодчина-хлопчак мій Івар!.. Ні, дай потримати її, Анно-Маріє! Дорога моя, люба лялечко! (Бере у няні меншу дівчинку і кружляє з нею.) Так-так, мама потанцює і з Бобом! Що? В сніжки гралися? Ах, шкода, що мене з вами не було... Ні, облиш, я сама їх роздягну, Анно-Маріє. Дай, будь ласка, мені самій, — це так весело. Там для тебе кава стоїть, на грубці.

Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, розкидаючи скрізь їхню одежу і продовжуючи розмовляти з дітьми.

Ось як? Великий собака біг за вами? А не вкусив?.. Ні, собаки не кусають таких славних, маленьких лялечок... Ні-ні! Не зазирати у пакунки, Іваре! Що там?.. Коли б ви знали, що там! Ні-ні! Це бека!.. Що? Гратися хочете! У що ж ми будем гратися? У жмурки? Ну, давайте в жмурки. Перший хай Боб заховається... Ах, мені? Ну, гаразд, я перша.

Починається гра. Супроводжувана сміхом, веселощами; ховаються і в цій кімнаті, і в сусідній, праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти гамірно вбігають до кімнати, шукають матір, але не можуть відразу знайти, чують її приглушений сміх, кидаються до столу, піднімають скатерку і знаходять. Цілковите захоплення. Нора висовується, ніби хоче злякати їх. Новий вибух захоплення. Тим часом стукають у вхідні двері. Ніхто не помічає. Тоді двері з передпокою розчиняються і з'являється Крогстад. Він вичікує якусь хвилинку. Гра триває.

К р о г с т а д. Вибачте, фру Гельмер...

Н о р а (легко скрикуючи, обертається і напівпідводиться). А! Що вам?

К р о г с т а д. Вибачте. Вхідні двері не були причинені. Забули, мабуть, зачинити...

Н о р а (встаючи). Чоловіка немає вдома, пане Крогстад.

К р о г с т а д. Знаю.

Н о р а. Ну... Що ж вам потрібно?

К р о г с т а д. Поговорити з вами.

Н о р а. Зі... (До дітей тихо.) Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядя нічого поганого не заподіє мамі. Коли він піде, ми ще пограємось. (Виводить дітей до кімнати ліворуч і замикає за ними двері. Стурбовано, напружено.) Ви хочете поговорити зі мною?

К р о г с т а д. Так, хочу.

Н о р а. Сьогодні?.. Але ж у нас ще не перше число...

К р о г с т а д. Ні, у нас свят-вечір. І від вас залежать веселі свята.

Н о р а. Що ж вам потрібно? Я зовсім не можу сьогодні...

К р о г с т а д. Про це ми поки що не говоритимемо. Про інше. У вас, мабуть, знайдеться вільна хвилина?

Н о р а. Гм... так, звичайно, знайдеться, щоправда...

К р о г с т а д. Гаразд. Я сидів унизу, в ресторані Ульсена, і бачив, як ваш чоловік пішов вулицею...

Н о р а. Так-так.

К р о г с т а д. З дамою.

Н о р а. І що ж?

К р о г с т а д. Дозвольте спитати: це не фру Лінне?

Н о р а. Так.

К р о г с т а д. Щойно приїхала до міста?

Н о р а. Так, сьогодні.

К р о г с т а д. Вона вам близька подруга?

Н о р а. Так. Але я не бачу...

К р о г с т а д. І я колись був знайомий з нею.

Н о р а. Знаю.

К р о г с т а д. Справді? То ви її знаєте? Я так і думав, тоді дозвольте мені запитати вас прямо: фру Лінне одержить місце в банку?

Н о р а. Як ви насмілюєтесь випитувати у мене, пане Крогстад, ви, підлеглий мого чоловіка? Та коли вже ви спитали, то знайте: так, фру Лінне матиме місце. І це я поклопоталася про неї, пане Крогстад. Ось вам!

К р о г с т а д. Значить, я не помилився?

Н о р а (ходить сюди й туди по кімнаті). Я вважаю, ми можемо все-таки мати певний вплив. З того, що народжуєшся жінкою, зовсім не випливає, що... І як підлеглому, пане Крогстад, вам, мабуть, треба було б остерігатися і не зачіпати того, хто... гм...