Генрик Ибсен - Ляльковий дім

Ф р у Л і н н е. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі, бідолашна?

Н о р а. Зрозуміло. Я ж була більше за всіх зацікавлена! Торвальд дасть, бувало, мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купувала. Це щастя, що мені все до лиця, і Торвальд ніколи нічого не помічав. Та самій часом бувало нелегко, Кристино. Адже це така втіха — гарно вдягатися! Правда?

Ф р у Л і н н е. Мабуть.

Н о р а. Ну, були у мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило — я одержала цілу купу паперів для переписування. Щовечора замикалась у себе в кімнаті і писала, писала до пізньої ночі. Ах, часом, бувало, так утомишся! Та все ж дуже приємно було працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.

Ф р у Л і н н е. І скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?

Н о р а. От уже не можу сказати точно. У таких справах, бачиш, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто у мене просто руки опускалися. (Посміхаючись.) Тоді сяду, бувало, і почну собі уявляти, що ось у мене закохався багатий старий...

Ф р у Л і н н е. Що? Який старий?

Н о р а. Е, ніякий!.. Що він помирає, його духівницю прочитали, а там великими літерами написано: «Всі мої гроші одержує негайно і готівкою мила фру Нора Гельмер».

Ф р у Л і н н е. Але, люба Норо, — що ж це за старий?

Н о р а. Господи, як ти не розумієш? Ніякого старого не було зовсім. Це лише моя уява. Я просто потішала себе цим, коли не знала, де взяти грошей. Ну, та Бог з ним, з усім, з оцим нудним старим. Тепер мені однаково. Не треба мені більше ні його, ні його духівниці, тепер мені й горя мало, Кристино! (Схоплюється.) О Господи, як чудово! Подумати тільки: горя мало! Не знати ні турбот, ні клопоту! Жити собі та поживати, вовтузитися з дітлахами! Обставити свій дім так красиво, витончено, як любить Торвальд. А там, подумай, не за горами і весна, синє небо, простір. Можливо, пощастить проіхатися кудись. Можливо. — знову побачити море! Ах, справді, як чудесно жити і почувати себе щасливою!

У передпокої чути дзвінок.

Ф р у Л і н н є (встає). Дзвонять. Мені, мабуть, краще вийти.

Н о р а. Ні, залишайся. Сюди навряд чи хто зайде. Це. певно, до Торвальда...

С л у ж н и ц я (на дверях передпокою). Вибачте, пані, тут якийсь пан хоче поговорити з паном адвокатом.

Н о р а. Тобто, з директором банку, хочеш сказати.

С л у ж н и ц я. З паном директором. Та я не знаю, — адже там лікар...

Н о р а. А що це за пан?

К р о г с т а д (на дверях). Це я, фру Хедьмер.

Фру Лінне, вражена, здригнувшись, одвертається до вікна..

Н о р а (ступивши крок до Крогстада, з хвилюванням, притихлим голосом). Ви? Що це значить? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?

К р о г с т а д. Про банківські справи, певною мірою. Я посідаю невеличку посаду в акціонерному банку, а ваш чоловік буде тепер нашим директором, як я чув...

Н о р а. Отже...

К р о г с т а д. В особистій справі, фру Гельмер. Більше нічого.

Н о р а. То будьте ласкаві пройти до його кабінету. (Байдуже вклоняється, зачиняє двері до передпокою, потім підходить до грубки подивитись, чи добре в ній горить.)

Ф р у Л і н н е. Норо... хто це був?

Н о р а. Приватний повірений Крогстад.

Ф р у Л і н н е. Отже, не справді він.

Н о р а. Ти знаєш цю людину?

Ф р у Л і н н е. Знала... Кілька років тому. Адже він якийсь час вів справи у наших краях.

Н о р а. Так-так, правда.

Ф р у Л і н н е. Як він змінився!

Н о р а. Він, здається, був дуже нещасливо одружений.

Ф р у Л і н н е. То він тепер удівець?

Н о р а. З купою дітей... Ну от, розгорілось. (Зачиняє дверцята грубки і легко відсуває качалку.)

Ф р у Л і н н е. Він, кажуть, займається найрізноманітнішими справами?

Н о р а. Так. Дуже можливо. Я зовсім не знаю. Але годі нам думати про справи. Нудно.

З кабінету Гельмера виходить лікар Ранк.

Л і к а р Р а н к (ще на дверях). Ні-ні, я не хочу заважати. Я краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє за собою двері і помічає Фру Лінне.) Ах, вибачте! Я і тут, здається, буду заважати.

Н о р а. Анітрохи. (Представляє їх одне одному.) Лікар Ранк — Фру Лінне.

Р а н к. Ось як. Я частенько чув це ім'я у цьому домі. Здається, я обігнав вас на сходах, коли йшов сюди.

Ф р у Л і н н е. Так!.. Я піднімаюсь нагору дуже повільно. Мені важко...

Р а н к. Еге ж... Маленьке зіпсуття внутрішнього механізму!

Ф р у Л і н н е. Скоріше — просто перевтома.

Р а н к. І тільки? То, мабуть, приїхали до міста відпочити — бігаючи у гості.

Ф р у Л і н н е. Я приїхала сюди шукати роботи.