Генрик Ибсен - Ляльковий дім

Н о р а. Докторе Ранк, ви, певно, робили сьогодні якесь наукове дослідження?

Р а н к. Саме так.

Х е л ь м е р. Те-те-те! Маленька Нора говорить про наукові дослідження?

Н о р а. І можна привітати — з успіхом?

Р а н к. М-так, можете.

Н о р а. Отже, домоглися хорошого результату?

Р а н к. Найкращого, і для лікаря, і для пацієнта — упевненості.

Н о р а (швидко, допитливо). Упевненості?

Р а н к. Цілковита впевненість. Ну, і як не випити після цього?

Н о р а. Так, ви правильно зробили, докторе.

Х е л ь м е р. І я те саме скажу. Тільки б тобі не довелося розраховуватись за це завтра.

Р а н к. Ну, в цьому житті даремно нічого не дається!

Н о р а. Докторе Ранк, ви, мабуть, охочий до маскарадів?

Р а н к. Так, якщо багато забавних масок...

Н о р а. Слухайте ж, як нам з вами вбратися наступного разу?

Х е л ь м е р. Ах ти, вітрогонка! Ти вже думаєш про наступний раз?

Р а н к. Нам з вами? Зараз скажу. Вам — пестункою щастя...

Х е л ь м е р. А ти придумай вбрання, яке б ясно виразило цю думку.

Р а н к. Хай твоя дружина з'явиться такою, якою завжди і в усьому буває...

Х е л ь м е р. Оце влучно сказано. Ну, а ти придумав, як ти з'явишся?

Р а н к. Так, друже мій, це в мене вирішено.

Х е л ь м е р. Ну?

Р а н к. На наступному маскараді я з'явлюся невидимкою...

Х е л ь м е р. Оце так вигадка!

Р а н к. Є така велика чорна шапка, — чи ти не чув про шапку-невидимку? Варто надіти її — і людини наче й не було...

Х е л ь м е р (приховуючи посмішку). Так, це так.

Р а н к. Але я зовсім забув, для чого, власне, зайшов. Гельмере, дай-но мені сигару з гаванських, найтемнішу.

Х е л ь м е р. З великою охотою. (Пропонує портсигар.)

Р а н к (бере одну і зрізує кінчика). Дякую.

Н о р а (запалюючи сірника). А мені дозвольте запропонувати вам вогнику.

Р а н к. Дякую вам. (Вона тримає перед ним сірника, і він запалює.) І прощавайте!

Х е л ь м е р. Прощавай, прощавай, друже!

Н о р а. Спокійного сну, докторе Ранк.

Р а н к. Дякую за побажання.

Н о р а. Побажайте мені того ж самого.

Р а н к. Вам? Ну, якщо ви хочете — спокійного сну. І дякую за вогник. (Киває їм обом і виходить.)

Х е л ь м е р (напівголосно).Добре підпив.

Н о р а (неуважно). Мабуть, що так.

Гельмер виймає з кишені ключі і йде до передпокою. Торвальде... Навіщо ти?

Х е л ь м е р. Треба спорожнити скриньку. Вона вже повна місця не вистачить для вранішніх газет.

Н о р а. Ти хочеш працювати вночі?

Х е л ь м е р. Ти знаєш, що не хочу...- Що це? Тут порався із замком!

Н о р а. Із замком?

Х е л ь м е р. Так, звичайно. Що ж це там застряло? І можна припустити, щоб...

С л у ж н и ц я ... Тут зламана шпилька Норо, твоя шпилька!

Н о р а (швидко). О, то це, мабуть, діти...

Х е л ь м е р. Ну, їх треба відучити від цього. Гм!.. Гм!.. Ну, відчинив-таки. (Виймає із скриньки листи й гукає на кухню.) Елене! Елене! Треба погасити лампу в передпокої. (Входить до кімнати й замикає двері в передній, показуючи Норі паку листів.) Бачиш, скільки набралось! (Перебираючи листи.) Це що таке?

Н о р а (біля вікна). Лист! Не треба, не треба, Торвальде!

Х е л ь м е р. Дві візитні картки від Ранка.

Н о р а. Від доктора Ранка?

Х е л ь м е р (дивиться на них). «Доктор медицини Ранк». Зверху лежали; мабуть, він засунув їх, виходячи.

Н о р а. На них щось написано?

Х е л ь м е р. Над ім'ям угорі чорний хрест. Глянь. Що за жахлива фантазія! Ніби повідомляє про власну смерть.

Н о р а. Так воно і є.

Х е л ь м е р. Що? Ти що-небудь знаєш? Він тобі говорив щось?

Н о р а. Так. Одного разу ми одержимо ці картки, він, значить, попрощався з нами. Тепер замкнеться вдома і помре.

Х е л ь м е р. Мій бідний друже!.. Я так і знав, що мені не надовго пощастить зберегти його. Але щоб так скоро... І сховається від усіх, мов пораненій звір...

Н о р а. Чому судилось бути — то краще без зайвих слів. Адже так, Торвальде?

Х е л ь м е р (ходить сюди туди). Ми так зжилися з ним. Я не можу уявити собі, що його не буде. Він, його страждання, його самотність створювали якесь легке туманне тло для нашого яскравого, мов сонце, щастя... Ну, а може, воно й на краще. Для нього, в усякому разі. (Зупиняється.) Та, мабуть, і для нас, Норо. Тепер ми з тобою будемо самі — цілком одне

для одного. (Обнімаючи її.) Моя кохана. Мені все здається, що я не досить міцно тримаю тебе. Знаєш, Норо... Не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувало неминуче лихо і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе.

Н о р а (звільняючись, твердо, рішуче). Прочитай-но твої листи, Гельмере.

Х е л ь м е р. Ні-ні, не сьогодні. Я хочу бути з тобою, зіронько моя, — у тебе.