Олег Романчук - Ультиматум

"Уважаючи ультиматум Ради Народних Комісарів замахом проти Української Народньої Республіки і виходячи з того, що заявлені в нім домагання нарушають право українського народу на самовизначення та на вільне будування форм свого державного життя, Всеукраїнський З'їзд Рад Селянських, Робітничих і Салдатських Депутатів стверджує, що цектралістичні заміри теперішнього московського (великоруського) правительства, доводячи до війни між Московщиною та Україною, загрожують до решти розірвати федеративні зв'язки, до яких простує українська демократія.

В той час, коли демократія всього світу, з передовими відділами міжнародного соціалізму на чолі, бореться за осягнення загального миру, який єдиний тільки дасть можливість селянським і пролетарським масам успішно боротися за інтереси трудящого люду, погроза нової братогубної війни, що оголошена Радою Народніх Комісарів Україні, руйнуе братерство трудящих верств усіх народів, розбуджує прояви національної ворожнечі та затемнює класову свідомість мас, сприяючи тим самим зростові контрреволюції.

Визнаючи, що відповідь Генерального Секретаріату з 17 грудня (н. ст.) є належною відповіддю на замах Народніх Комісарів на права українських селян, робітників і вояків, Всеукраїнський З'їзд Рад Селянських, Робітничих і Салдатських Депутатів уважає за потрібне вжитя всіх заходів, щоб не допустити до пролиття братерської крові, і звертається з гарячим закликом до народів Росії всіма способами запобігти можливості нової ганебної війни".

На цьому ж з'їзді була прийнята відозва до народів Росії. Наведемо лише кілька витягів з тексту цієї відозви, котра дає певне уявлення про драматизм ситуації:

"Браття! Більше трьох років сини всіх народів, сущих в Росії, билися попліч в окопах. Довгі роки ми всі разом боролися з осоружним самодержавним ладом і спільними силами досягли перемоги революції. Першим ділом великої революції було проголошення прав усіх народів на самовизначення. Український народ використав своє право та проголосив Українську Народню Республіку. Цій Народній Республіці Рада Народніх Комісарів оповіщає війну! З генералом Гінденбургом Рада Народніх Комісарів веде мирні переговори, а демократії всіх народів вона ставить ультиматум і погрожуе війною.

На словах Рада Народніх Комісарів наче б признае право націй на самоозначення аж до відокремлення. Але це тільки на словах, а на ділі власть Комісарів намагається брутально вмішуватися в діяльність Українського Правительства, яке виконує волю законодавчого органу - Центральної Української Ради. Яке ж це право на самоозначення?! Певне, Комісари дозволяють самоозначуватися тільки своїй партії, всі ж инші групи людности та народи вони, як і царське правительство, хочуть тримати під своєю кормигою силою зброї. Але український народ не для того скинув з сєбе царське ярмо, щоб запрягтися в ярмо Комісарів. I не для того народи Росії прагнуть замирення на фронті, щоб у тилу розпочати ще страшнішу братогубну міжусібну війну у рядах самої демократії. (...)

Чого ми хочемо? Ми хочемо творити всеросійську федеративну владу, яка б опіралася на зорганізовану волю народів і країв. Ця влада повинна бути однородно-соціялістнчною, від більшовиків до народніх соціялістів включно. Ми домагаємося негайного загального демократичного замирення. Оде програма нашої діяльиости і наших домагань. Отже питаемо, чи за цю програму ви згодитеся приборкати нас гарматами та багнетами? Спиніться, брати й товариші! Щоб ні одна рука селянина, робітинка чи салдата не замахнулася на свого брата! Щоб ні одної краплі крови не пролилося в братогубній війні.

Досить крови!"

(Летопись революции. - 1928. - №1. - С.276-277).

Але це, як мовиться, лише один бік медалі. Як же київські більшовики поставилися до ультиматуму Раднаркому РРФСР? Ще на Всеукраїнському з'їзді Рад більшовик Василь Шахрай у своєму виступі розгублено визнав: "Цей ультиматум, на нашу думку, є непорозумінням, яке мусимо зліквідувати без пролиття крови".

Це питання стало предметом гострої дискусії на обласному з'їзді РСДРП (більшовиків), який в ці ж дні проходив у Києві (почався 3 грудня за ст. ст. і тривав три дні). Протоколи цього з'їзду (Летопись революции. - 1926. - №5. - С.83-85) дають змогу ознайомитися безпосередньо з позицією багатьох делегатів щодо згаданого вже ультиматуму:

"Тов. З а т о н с к и й. Все дело в оценке момента. Важно знать, как посмотрит революционная демократия Украины на мероприятия Совета Народных Комиссаров. Если бы дело касалось пропуска только войск на Дон, я бы ничего не имел против ультиматума, но там есть указания на то, что Рада не собирает съезда Советов и не признает власти народных комиссаров. Они надеялись, что демократия, прочитав ультиматум, пойдет против власти Советов, но если приказ о Советах исходит сверху, извне, то получается иностранное вмешательство в местные дела, получается национальная борьба(підкреслення моє. - О.Р. ). Центральные правительства думают, что революционная Россия будет вести борьбу с Радой, на деле же мы идем к международной борьбе(підкреслення моє. - О.Р. ). Украинские массы бросаются в объятия шовинистов. Если возникнет война, то Россия не в состоянии будет вести ее и с Доном, и Сибирью, и с Украиной, и с другими. Пока еще среди украинцев раскола нет и он не предвидится, а потому приходится вести войну с украинским народом, а большевиков лишь небольшая кучка(підкреслення моє. - О.Р. ).