Джордж Оруэлл - 1984

Першочергова мета сучасної війни (у відповідності до принципів ДВОЄДУМСТВА , ця мета одночасно офіційно визнається та не визнається розпорядчим центром Внутрішньої Партії) використати та витратити усю ту продукцію державної машини без загального зростання стандартних умов життя. Починаючи з кінця дев’ятнадцятого сторіччя,проблема того що робити з цим надлишком споживчих товарів лишалася стало прихованою у промисловому суспільстві. Відтепер, коли лише дуже мала кількість людських істот мали цілком вдосталь їжі,ця проблема була вочевидь не такою вже й нагальною,і вона може ніколи і не стати такою, навіть якщо б жодних штучних та синтетичних процесів знищення і не було б задіяно. Цей світ сьогодні це голе та злиденне, вщент голодне, геть занепале місце у порівнянні з тим світом що існував до 1914 року, та іще більш гірше якщо порівняти з тим уявним майбутнім на яке люди того періоду розраховували. На початку двадцятого сторіччя, таке бачення майбутнього суспільства неймовірно багатого, щиро сповненого вільним часом, дисциплінованого та добре організованого, раціонального та кваліфікованого – блискучого і розкішного,бездоганно чистого світу зі скла та криці і білосніжного бетону – було невід’ємною частиною свідомості майже кожної освіченої людини. Наука та технології там розвивалися б з дивовижною швидкістю і це здавалося природнім припускати, що вони могли б продовжувати далі цей розвиток. Але цього не трапилося, частково через зубожіння спричинене довгою серією війн та революцій, частково через те що науковий та технічний прогрес покладався виключно на емпіричний триб думок,який не міг вижити у суворо регламентованому суспільстві. Цілковито увесь цей світ є набагато більше примітивним сьогодні ніж він був п’ятдесят років тому. Цілком відсталі регіони мали передові,прогресивні та різноманітні прилади, завжди якимось чином пов’язані зі способами ведення війни та поліційним шпигунством, які продовжували розвиватися, але експерименти та винаходи переважним чином спинилися,і ті спустошення та руйнація атомної війни що відбулася у 1950-х так ніколи і не були цілковито загоєні. Якби там не було, а всі ті небезпеки властиві даній державній машині все ще лишаються в ній. Тієї миті коли ця машина вперше явила світові свою зовнішню маску вона була цілком ясною та зрозумілою для усіх мислячих людей та народів у тому що дана потреба у людській марудній та виснажливій праці, та внаслідок цього у великому ступені людської нерівності, зникла. Якщо б цю машину навмисно та свідомо використовували з цією метою до самого кінця, голод, понаднормова робота, бруд, неграмотність та хвороби могли бути знищені за декілька поколінь. А насправді, навіть без використання для жодної такої мети, але певного роду автоматичним процесом – продукуючи багатства та матеріальні цінності які іноді було неможливо навіть роздати і розподілити – ця машина підвищила стандартні умови життя середньостатистичної людської істоти до значно набагато кращого рівня протягом періоду у приблизно п’ятдесят років у кінці дев’ятнадцятого та на початку двадцятого сторіч.

Але також було цілком ясно та зрозуміло, що всебічне підвищення багатства та матеріальних цінностей загрожувало знищенням – насправді,у якомусь сенсі це і було знищенням – ієрархічного суспільства. У світі у якому кожен працював дуже обмежену кількість годин, мав вдосталь їжі, жив у будинку з ванною кімнатою та холодильником, володів автівкою або навіть аеропланом, та найбільш очевидна і можливо найбільш важлива форма нерівності могла вже зникнути. Якщо ж це одного разу стало загальним, добробут міг і не надавати відмінності. Це було можливим,без жодних сумнівів, уявити суспільство у якому ДОБРОБУТ,у розумінні персональної власності та розкошів, міг би бути рівномірно розповсюджений, допоки ВЛАДА лишалася б у руках невеликої привілейованої касти. Але на практиці таке суспільство не могло довго лишатися стабільним. Якщо ж вільним часом та безпекою насолоджувалися схоже геть усі, та величезна кількість людських істот які були нормально очманілі від бідності могли стати грамотними та могли навчитися думати власне про себе; і коли вони вже одного разу досягли цього,вони могли раніше чи пізніше усвідомити що привілейована меншість не має жодних посадових обов’язків,і вони могли змести її геть. За більш-менш тривалий період часу, ієрархічне суспільство мало єдино можливу основу у бідності та байдужості. Повернення до сільськогосподарського минулого,як деякі мислителі початку двадцятого століття мріяли вчинити,не було корисним та здійсненим рішенням. Це суперечило з тією схильністю до механізації яка стала квазіпідсвідомою і квазіінстинктивною скрізь геть майже по усьому цьому світові, і більше того, будь-яка країна яка лишалася на промислових задвірках була безпорадною у військовому сенсі та була приреченою бути підкореною, прямо чи опосередковано, своїми більш розвиненими суперниками.