Джордж Оруэлл - 1984

Вони навіть не обговорювали можливості одружитися. Це було аж занадто неможливо, щоб марнувати на це свої думки. Жоден з існуючих або уявних комітетів не дасть дозволу на такий шлюб навіть якщо б від Катерини, дружини Вінстона, можна було якимось чином спекатися. Це було безнадійно навіть у мріях.

“На кого вона була схожа,твоя дружина?” – спитала Джулія.

“Вона була – тобі відомо слово з Новосуржу ДОБРЕПОМІРКОВ? Мається на увазі природній ортодокс, нездатний думати поганих думок?”

“Ні, я не знала про це слово, але я знаю про яких саме осіб йдеться, дуже добре знаю.”

Він почав розповідати їй історію свого подружнього життя, але, що найцікавіше, вона здавалося уже знає усі найсуттєвіші моменти. Вона описала йому, так наче вона це особисто бачила або відчувала на власному тілі, цілковите задубіння тіла Катерини як тільки він торкався до неї, той триб за яким вона здавалося все ще відштовхує його від себе з усієї своєї сили навіть тоді коли її руки міцно огортали його. Він не відчував жодних незручностей розмовляючи з Джулією про такі речі: Катерина, у будь-якому разі, дуже давно перетворилася з пронизливо болючого спогаду на лише тьмяну відразу.

“Я міг би усе це стерпіти,якби не одна річ,” – сказав він. Він розповів їй про ту маленьку фригідну церемонію до якої його постійно силувала Катерина, регулярно того й самого дня раз на тиждень. “Вона ненавиділа це, але ніщо не могло спинити її від вчинення цього. Вона зазвичай називала це – ти ніколи не здогадаєшся.”

“Наш обов’язок перед Партією,” – відразу ж відповіла Джулія.

“Звідки ти знаєш про це?”

“Я також ходила до школи,любий. Статеве виховання раз на місяць для тих кому вже виповнилося шістнадцять років. Та ще й у Русі Молоді. Вони втовкмачували це у тебе роками. І я насмілюся сказати,що це працювало у більшості випадків. Але звісно про це не можна так напевно сказати; люди все ж такі лицеміри.”

Вона почала розвивати далі цю тему розмови. Згідно Джулії, усе зводилося до її власного статевого життя. Як тільки це якимось чином торкалося цього ,то у неї з’являлася здатність до ґрунтовної пронизливої критики. На відміну від Вінстона, вона мала своє власне, внутрішнє розуміння статевого пуританізму Партії. Це було не лише через те, що статевий інстинкт створював свій власний світ навколо себе, який був поза владою Партії і який внаслідок цього мав бути знищений за можливості. Що було набагато важливіше це те, що статеві злидні призводили до істерії, яка була дуже бажана оскільки її легко було перетворити на військову лихоманку або культ лідерства. Вона так пояснювала це :

“Коли ти займаєшся коханням,то витрачаєш енергію; і після цього ти почуваєшся щасливим і тобі цілковито по цимбалах усе решта. Їм вкрай нестерпно, що ти так почуваєшся. Їм потрібно, щоб ти вирував енергією постійно. Усі ці марширування уперед та назад, гасловолання та розмахування прапорами – усе це лише жалюгідна імітація статевого акту. Якщо ти внутрішньо цілковито щасливий, то нащо тобі виказувати своє захоплення з приводу Старшого Брата, Трирічних Планів і Двох Хвилин Ненависті, та з решти їх триклятого лайна?”

А це дійсно так, подумав він. Адже був прямий, глибоко інтимний зв’язок між непорочною цнотливістю та політичною ортодоксальністю. Яким ще чином страх, ненависть та божевільна легковіра, які Партія потребувала утримувати у кожному з її членів на сталому належному рівні, могло бути здійснено окрім як через закупорювання якогось потужного інстинкту та використання його як рушійної сили? Статевий потяг був небезпечний для Партії і Партія обернула його на свою користь. Вони так само провертали подібний трюк і з інстинктом батьківства. Родину не можна було остаточно скасувати або винищити і , натомість, людей заохочували любити своїх дітей, майже у старомодний триб. Дітей, з іншого боку, систематично цькували на їх батьків та привчали шпигувати за ними і рапортувати про їх відхилення. Родина перетворювалася за своєю сутністю та фактично була продовженням Поліції Думок. Це був механізм сутність якого полягала у тому, що кожен міг бути оточений цілодобово,і вдень і вночі, донощиками які знали свою ціль дуже особисто.

Раптово його думки повернулися до Катерини. Катерина могла безсумнівно донести на нього у Поліцію Думок, якщо б не була такою дурепою,щоб виявити неортодоксальність у його переконаннях. Але що насправді викликало згадки про неї у нього так це полуденна задушлива спека, яка змушувала рясно пітніти його чоло. Він почав розповідати Джулії про те що колись трапилося, чи краще сказати могло б трапитися, іншого спекотного літнього полудня одинадцять років тому.