Джордж Оруэлл - 1984

Вінстон схилився над її вушком. “Зараз,” – прошепотів він.

“Не тут,” – прошепотіла вона у відповідь – “Повернемося до сховку. Так безпечніше.”

Швиденько, з випадковим хрускотом сухого гілля, вони проторували шлях назад до тієї галявини. Щойно вони опинилися всередині кільця молодих дерев, вона обернулася обличчям до нього. Вони обоє хекали, але усмішка знову з’явилася у куточках її вуст. Якусь мить вона стояла дивлячись на нього, потім розстібнула блискавку на своєму спецодязі. І, так! її тіло було майже точнісінько таким же як і у його снах. Майже так само швидко як він це уявляв собі, вона зірвала з себе свій одяг і коли вона віджбурнула його геть то саме тим величним жестом яким здавалося вона знищила цілісіньку цивілізацію. Її тіло біляво сяяло попід сонцем. Але якусь мить він не дивився на її тіло; його очі жадібно впилися у її обличчя вкрите ластовинням з тьмяною зухвалою посмішкою. Він схилив коліно перед нею і узяв її долоню до своєї.

“Ти вже робила це раніше?”

“Звичайно. Сотні разів – ну, десятки разів, принаймні.”

“З членами Партії?”

“Так, завжди з членами Партії.”

“З членами Внутрішньої Партії?”

“Тільки не з цими свинями, ні. Але безліч МОГЛИ Б якщо би мали хоч найменшу нагоду. Вони не такі святі якими прагнуть здаватися.”

Його серце затріпотіло. Десятки разів вона це робила: він бажав щоб це були сотні, ба навіть тисячі. Будь-що, що мало в собі хоча б найменший натяк на зіпсованість завжди сповнювало його дикою надією. Хто ж знає, можливо ця Партія добряче гниє під своєю поверхнею і цей культ старанності та самозречення це лише лушпиння для чорного свавільного серця. Якщо б він тільки міг він би заразив цілковито усіх їх сифілісом або проказою, з якою ж все таки радістю він би вчинив так! Усе б згноїв би, схирлявів би, підточив би! Він схилив її додолу так,що вони стояли на колінах обличчями один до одного.

“Слухай. Чим більше чоловіків ти мала, тим більше я кохаю тебе. Ти розумієш це?”

“Так, цілком.”

“Я ненавиджу непорочність,я ненавиджу доброчесність! Я не бажаю щоб будь-де існувала хоч яка-небудь чеснота. Я бажаю, щоб усі були зіпсовані геть до кісток.”

“Ну тоді, я клянуся тобі,любий,що я цілковито підходжу тобі. Я зіпсована геть до кісток.”

“Тобі подобається це робити? Я маю на увазі не лише зі мною: я маю на увазі це явище взагалі?”

“Я обожнюю це.”

Це було все що він хотів почути. Не лише кохання до конкретної персони,але й тваринний інстинкт, проста сліпа жага : це була саме та сила яка могла розірвати Партію на шмаття. Він притис її до трави посеред опалих пролісків. Цього разу не виникло жодних ускладнень. Згодом тріпотіння їх грудей увійшло у звичне русло і певного роду приємна безпорадність вкрай сповнила їх. Сонце здавалося стало ще більш палкішим. Вони обоє були сонні. Він узяв скинутий спецодяг і частково огорнув ним її. Майже відразу ж вони поснули і спали приблизно півгодини.

Вінстон прокинувся першим. Він всівся та дивився на це вкрите ластовинням обличчя, все ще мирно спляче,яке лежало на долонях своїх рук мов на подушці. За виключенням її вуст, ти не міг назвати її красунею. Одна чи дві зморшечки вже майоріли навколо її очей, якщо придивитися ближче. Коротке темне волосся було неймовірно густе та ніжне. Йому спало на думку,що він і досі не знає її прізвища або де вона мешкає.

Молоде, міцне тіло, зараз безпорадно спало, збурюючи у ньому жалісні, захисні відчуття. Але безглузда ласкавість яку він відчув під деревом ліщини, доки дрізд співав, досі не зовсім повернулася. Він відсунув спецодяг убік та вивчав її гладенький біленький бочок. У давнину, подумав він, чоловік дивився на дівоче тіло і бачив що воно жадане, і це був кінець історії. Але ти не міг мати чистого кохання або чистої хтивості у наші дні. Жодна емоція не була чистою, тому що геть усе було змішане зі страхом та ненавистю. Їх обійми були битвою, а оргазм перемогою. Це був нищівний удар спрямований проти Партії. Це був політичний акт.

Глава 3

“Ми можемо прийти сюди ще раз,” – сказала Джулія – “Загалом це безпечно використовувати схованку двічі. Але не частіше ніж раз на один чи два місяці,звісно.”

Відразу ж як вона прокинулася її манера поводитися дуже змінилася. Вона ніби перейшла у стан бойової готовності та діловитості, вдягла свій одяг, пов’язала яскраво червоний пасок навколо своєї талії, та почала роз’яснювати деталі їх подорожі додому. Це здавалося природнім – полишити усе це на неї. Вона вочевидь мала ту практичну вправність якої так бракувало Вінстону, і вона також здавалося має вичерпні знання щодо передмість Лондону, накопичені внаслідок незліченних громадських турпоходів та маршів. Маршрут який вона визначила для нього цілком відрізнявся від того яким він прийшов сюди раніше, і виводив його зовсім до іншої залізничної станції. “Ніколи не вертайся додому тим самим шляхом яким ти й прийшов,” – сказала вона, наче проголошуючи дуже важливий загальний принцип. Вона піде першою,а Вінстону доведеться почекати десь з півгодини і вже потім піти услід за нею.