Джек Керуак - На дорозі

«Agua, agua caliente!», що означає «гаряча вода». Дін та Стен також зникли з поля зору. Моя дівчина попросила тридцять песо, або приблизно три з половиною долари, і благала ще десять песо, довго про щось розповідаючи. Я не знав ціни мексиканських грошей; я лише знав, що в мене мільйони песо. Я кинув їй гроші. Ми побігли танцювати. Біля вікон зібрався ще більший натовп. Копи, як завжди, дивилися байдуже. Гарненька венесуелка Діна протягла мене крізь двері у якийсь дивний бар, який, як виявилось, належав борделю. Тут молодий бармен говорив та протирав чарки, а дід з величезними вусами сидів і щось старанно обговорював. Ревіло мамбо через гучну колонку. Здавалось, неначе включили весь світ. Венесуелка повисла у мене на шиї і благала випивки. Бармен їй не наливав. Вона благала і благала, і коли він їй налив, вона все вилила, і цього разу ненавмисне, бо я бачив біль в її бідних потонулих загублених очах.

– Полегше, мала, – сказав я їй.

Я притримував її на стільці; вона весь час сповзала. Я ніколи не бачив такої п'яної жінки, а їй було лише вісімнадцять. Я купив їй випити; вона просила змилостивитись над нею, тягнучи мене за штани. Вона проковтнула алкоголь. Я не намагався нічого з нею зробити. Моїй дівчині було років тридцять і вона краще за собою доглядала. Поки венесуелка крутилась та мучилась у моїх руках, я хотів відвести її назад, роздягти і лише говорити з нею – це я казав сам собі. Я безтямно бажав її та іншу коричневу дівчинку.

Бідний Віктор увесь цей час стояв біля металевого поручня спиною до бару і підстрибував, радісно дивлячись, як гуляють його американські друзі. Ми пригостили його випивкою. Його очі блищали від жінок, але він не хотів жодної, будучи вірним своїй дружині. Дін кинув у нього грішми. У цьому потоці божевілля я мав шанс подивитися, чим займається Дін. Він був настільки безумним, що не зрозумів хто я, коли я глянув йому в обличчя.

– Так! Так! – все, що він сказав.

Здавалося, це ніколи не скінчиться. Це був наче довгий спектральний арабський сон, удень, в іншому житті – Алі Баба, провулки і куртизанки. Я знов побіг у кімнату зі своєю дівчиною; Дін та Стен помінялись дівчатами, які в них були; на мить ми зникли з поля зору, і глядачі чекали, поки знову почнеться шоу. День ставав довгим і холодним.

Скоро настане таємнича ніч у старій пропащій Грегорії. Мамбо не зупинялось ні на мить, воно продовжувало дуріти, як безкінечна подорож у джунглях. Я не міг відвести очей від маленької темної дівчинки і від того, як вона ходила, немов королева, навіть коли бармен примушував її займатися лакейською роботою, – приносити нам випити і замітати. З усіх дівчат їй найбільше потрібні були гроші; може, її мама прийшла взяти в неї гроші для її маленьких братів та сестер. Мексиканці бідні. Мені жодного разу не спало на думку підійти і дати їй грошей. У мене було відчуття, наче вона б узяла їх з деяким презирством, а презирство від такої, як вона, мене лякало. У своєму безумстві я закохався в неї на декілька годин, поки все тривало; це був той самий незаперечний біль та удар у розум, ті ж самі подихи, ті ж рани, і понад усе, те ж саме небажання та страх наблизитись. Дивно, що Дін та Стен також до неї не підійшли; її непохитна гордість робила її бідною в божевільному старому борделі, лишень подумайте про це. У якийсь момент я бачив, як Дін, немов статуя, нахилився в її бік, готовий злетіти, а потім помітив переміну на його обличчі, коли вона холодно і зверхньо глянула на нього, він перестав терти свій живіт, проковтнув слину і нарешті похилив голову. Вона була королева.

Раптом Віктор почав хапати нас за руки і нестямно жестикулювати.

– Що сталося?

Він усе перепробував, щоб ми зрозуміли. Потім він побіг у бар і схопив чек у бармена, який на нього вишкірився, і приніс його нам показати. Чек був за триста песо, або тридцять шість американських доларів, що забагато для будь-якого борделю. Так чи інакше, ми не могли протверезіти і не хотіли йти геть, і не дивлячись на те, що ми були на нулі, ми все одно хотіли гуляти з нашими гарненькими дівчатами в дивному арабському раю, який ми нарешті знайшли в кінці тяжкої, тяжкої дороги. Але насувалася ніч і ми мали дійти до кінця; Дін це бачив, і почав насуплюватись, задумуватись і намагався привести себе до ладу; нарешті я запропонував залишити це місце раз і назавжди:

– Перед нами ще так багато всього, чувак, не буде ніякої різниці.

– Це правда! – крикнув Дін зі скляними очима й повернувся до своєї венесуелки.