Джек Керуак - На дорозі

Просто через вулицю починались Мексика. Ми дивились із подивом. Несподівано для нас усе виглядало, як Мексика. Була третя година ранку, і хлопці в солом'яних капелюхах і білих штанях десятками вештались біля магазинів.

– Ти подивись на цих типів! – прошепотів Дін. -Оо, – він м'яко видихнув: – Чекай, чекай.

Вийшли мексиканські прикордонники, посміхаючись, і запитали чи ми можемо показати наш багаж. Ми так і зробили. Ми не могли відвести очей від іншого боку вулиці. Нам хотілося побігти туди й загубитись у тих таємничих іспанських вуличках. Це було лише Нуево Ларедо, але для нас це виглядало, як Священна Ласа.

– Чувак, ці хлопці не сплять усю ніч, – прошепотів Дін.

Ми поспішили розібратися з нашими документами. Нас попередили, щоб після кордону не пили воду з крану. Мексиканці байдуже оглянули наші речі. Вони не нагадували офіційних типажів. Вони були ліниві та лагідні. Дін не міг відвести від них погляду. Він обернувся до мене:

– Бачиш, які в цій країні копи. Я в це не вірю! – Він потер свої очі. – Мені сниться сон.

Потім настав час поміняти наші гроші. Ми побачили величезні купи песо на столі та зрозуміли, що вісім песо дорівнюють американському долару або щось приблизне. Ми поміняли більшість своїх грошей та із задоволенням засунули великі пачки в кишені.

Розділ п'ятий

МИ сором'язливо та з подивом розглядали Мексику, тоді як десятки мексиканців стежили за нами з-під таємничих брилів. Далі було чутно музику і цілодобові ресторани з димом, який виповзає у двері.

– Уіі, – м'яко прошепотів Дін.

– От і все! – усміхнувся мексиканський прикордонник. – Ви, хлопці, готові. їдьте далі. Вітає вас Мехіко. Гарно вам розважитись. Дивіться за своїми грішми. Будьте уважні за кермом. Я вам особисто це все кажу, я – Ред, всі мене звуть Редом. Питайте Реда. Гарно їжте. Не хвилюйтесь. Усе добре. В Мехіко не складно добре провести час.

– Так! – здригнувся Дін, і ми м'яко перейшли дорогу в Мексику, припаркували машину й пішли іспанською вулицею в тьмяне коричневе світло.

Старі чоловіки сиділи вночі на стільцях і були схожі на східних наркоманів та пророків. Ніхто за нами не стежив, проте всі знали, що ми робимо. Ми різко завернули у задимлену їдальню і ввійшли в музику кампо гітаристів з американського програвача 30-х років. Мексиканські таксисти в сорочках з короткими рукавами та мексиканські хіпстери сиділи на табуретках і поїдали безформенні маси тортилій, бобів та ще чогось. Ми купили три пляшки холодного пива – cerveza - приблизно за тридцять мексиканських центів або десять американських центів за пляшку. А ще й пачки мексиканських сигарет по шість центів кожна. Ми дивувалися й дивувалися з наших мексиканських грошей, яких так надовго вистачало, грались ними, роздивлялись навколо і всім усміхалися. Позаду нас лежала вся Америка і все, що ми з Діном знали про життя загалом та про життя на дорозі. Ми нарешті знайшли магічну землю наприкінці дороги, і ми ніколи не уявляли, наскільки це буде чудово.

– Ти подумай, як ці типи не сплять усю ніч, – прошепотів Дін. – І подумай про цей величезний континент перед нами, з цими неймовірними горами Сьєрра-Мадре, які ми бачили в кіно, джунглі аж там далеко і ціле пустельне плато, завбільшки як наше, воно дістає прямо до Гватемали і бозна-куди, ого! Що ж нам робити? Що ж нам робити? Погнали!

Ми вийшли й попрямували до машини. Останній погляд на Америку поза гарячим світлом мосту Ріо Гранде, і ми повернулись до неї спиною та багажником і помчали вперед.

Одразу ми опинилсь у пустелі і на п'ятдесяти милях рівнини не побачили ні вогника, ні машини. І раптом над Мексиканською затокою почало світати, і з усіх боків ми побачили форми кактуса юка і органних труб, які нагадували привидів.

– Що за дика країна! – сказав я. Ми з Діном остаточно прокинулись. А в Ларедо ми були напівмертві. Стен, котрий вже бував у інших країнах, спокійно спав позаду. Перед! мною та Діном була ціла Мексика.

– Тепер, Селе, ми все залишаємо позаду і входимо в нову та невідому фазу речей. Усі ці роки проблем і розваг – і тепер це! Щоб ми могли безпечно думати ні про що інше і просто їхати далі з відкритими обличчями, як бачиш, розуміти світ правдиво та чесно, як інші американці раніше не розуміли – вони ж тут були, правда? Мексиканська війна. Пролетіти, як куля.

– Ця дорога, – я йому сказав, – це також дорога старих американських злочинців, які перескакували через кордон і їхали аж до старого Монтерею, і, якщо ти подивишся в сивину пустелі та уявиш привид якогось могильного демона, який самотньо скаче в незнані простори, то ти далі побачиш…