Unknown - Book.indd

Я вбиваю тих, хто стає мені на шляху.

Жив я з батьками на розі вулиць Петлюри і Вернадського, у п’яти-

поверховому будинку на третьому поверсі, квартира 47. Сім’я моя

була цілком звичайною, нічим не відрізнялася від інших: батько – бух-

87

галтер, мати – вчителька, запої батька і безкінечні материні розмови

по телефону, святкові речі на Пасху і обов’язкові походи на похорони

родичів, сусідів і колег по роботі всією сім’єю, бо так годиться. У мене

була окрема кімната і я намагався перетинатися з батьками якомога

рідше, так, для підтримки миру.

На сходовій клітці, крім нашої, була ще одна квартира. Там жила

пані Люба зі своїм чоловіком, котрого застати вдома було майже не-

можливо, у нього була якась дивна робота і він весь час подорожував,

ну, тобто був у далеких відрядженнях. Я розповідаю це тільки тому,

що цей факт – чи не найважливіший для всієї моєї оповіді.

Я вже вчився на першому курсі університету, інженерно-техніч-

ний факультет, всі діла, мав бути програмістом у майбутньому. До

речі, попри всі свої заморочки, університет я таки закінчив і справді

можу працювати програмістом, якщо захочу. Але я не хочу, бо я – кі-

лер.Вперше я вбив банально. Так може вбити будь-хто, потрібна тіль-

ки сила волі і мужність. Той чоловік, якого я вже описав, мав ім’я Ми-

кола, і час від часу навідувався до пані Люби. Приходив десь о шостій

вечора і перед одинадцятою зникав. Я не можу точно сказати чим

вони там займалися, але, думаю, не віники плели і не рушники виши-

вали. Мої сумніви підживлював ще й той факт, що приходив Микола

тільки тоді, коли чоловіка пані Люби не було. Не знаю чому, але я

почав ревнувати. Років з дванадцяти мені подобалася пані Люба, зре-

штою,як і більшість жінок у нашому під’їзді, будинку, мікрорайоні. У

кожній жінці було щось неймовірно викаюче, сексуальне, прекрасне.

З багатьма з них я провів незабутні хвилини у мріях. Я прокидався

і засинав з думкою про те, як котрась з них тихо підходить до мене

на вулиці, тицяє в руку папірець, на якому записані час і місце. Я

приходжу туди і вона починає роздягатися: повільно, але нітрохи не

соромлячись, весь час дивиться на мене і, оголюючи одну за одною

частини свого прекрасного, сніжно-білого пухкого тіла, щоразу пи-

тається: «Тобі ж подобається, правда?». А потім вказівним пальчиком

підкликає мене до себе й кладе мою руку собі на груди, стискає моєю

долонею свої пиптики, притискається до мене, опускається на коліна

й починає розстебувати пасок, дивлячись на мене. Я уявляв собі таке

щодня.

88Але минав час і більшість жінок припинили мене цікавити, щоразу

зустрічаючи їх в сусідньому парку, магазині чи на вулиці, я помічав

все нові й нові їхні вади: дурнувату зачіску, затовсті стегна, джинси з

блискітками. Мовчу про зморшки і порепану шкіру долонь. Парадок-

сальна річ, яку я тоді з подивом для себе відкрив: дорослішаючи, мені

все більше подобаються молоді дівчата. Словом, у свої шістнадцять я

вже пережив уявні романи з половиною жінок нашого міста і знову

почав заглядатися на своїх ровесниць, а що вчився я вже в універ-

ситеті, то вчащав до гуртожитків і раз у раз й мені перепадали якісь

крихти з всесвітнього царського столу розпусти і задоволення.

Проте пані Люба належала до тих, хто не давав спокою моїй уяві. Я

постійно приглядався до неї, намагався непомітно торкнутися, а коли

вона заходила до нас позичити сіль чи якусь дрібницю, я неодмінно

мав з’явитися їй перед очі в самих джинсах чи – навпаки – тільки в

футболці й трусах. Я намагався, щоб це виглядало невимушено, але

щоразу пантрував за її поглядом: а чи зверне вона на мене увагу, чи

зблиснуть її очі, чи почервоніє вона? Мені здавалося, що все це відбу-

валося, хоча потім, коли в нас з нею вже були стосунки, я так жодного

разу і не дозволив собі запитати про це в неї.

Новий, грандіозний поштовх зацікавлення нею трапився якось в

під’їзді. Знизу в нас висять поштові скриньки, я саме забирав з нашої

квитанції і муніципальну газету, коли до під’їзду ввійшла пані Люба

й швидким кроком пішла нагору. Я забрав пошту, закрив скриньку і

поплентався й собі нагору. На прольоті перед нашим поверхом очам

моїм відкрилася картина, гідна пензля найкращих художників – пані

Люба стояла навкарачки й збирала з підлоги червоні ягоди малини,

котрі розсипалися з її торби навсібіч. Вона стояла до мене задом і мій