Unknown - Ромео і Джульєтта

Й мою оплачете ви кревну втрату.

Не слухатиму жодних я прохань,

Оглухну я до ваших всіх благань!

Облиште їх, затямте заборону:

Ромео мусить кинути Верону!

А то йому тут згаяна година

Остання буде - винуватий згине.

Звільнить майдан! І труп мерщій прибрать!

Не буду рішенця свого мінять:

Прощати вбивцям - це ж усе одно,

Що з ними буть у вбивстві заодно!

Виходять.

СЦЕНА 2

Кімната в домі Капулетті.

Входить Джульєтта.

Джульєтта Скоріш, вогнекопиті коні, мчіть

До Феба володінь! Якби-то вам .

За візника був Фаетон, він вас

Давно б уже погнав прутом на захід,-

Упала б ніч туманна враз на землю.

Заступниця кохання, темна ніч…

Розкинь над нами, ноче, свій серпанок

І від цікавих заховай очей,

Щоб міг мене Ромео пригорнути,

Підкравшися нечутно і незримо.

Адже ж коханцям їх обряд таємний

Освітить їх краса. Любов сліпа,

І через те їй ніч найбільш пасує…

Прийди ж, о ніч, матроно в чорних шатах,

Така поважна й добра, та навчи,

Як виграти мені, програвши, гру,

Яку ведуть два непорочні серця…

Цю дику кров, яка бушує в скронях,

Прикрий мені своїм покровом чорним.

Аж доки ця любов сором’язлива

Не перетвориться в мені на смілу

І не збагне, що в щирому коханні

Любовні вчинки - скромності повинність.

Прийди, о ноче! О, прийди, Ромео,

Мій день вночі, прилинь же разом з нею

І заіскрись мерщій на крилах ночі

Біліш за сніг на ворона крилі!

Прийди, о ноче, і ласкава, й люба!

Ніч чорнобрива, дай мені Ромео!

Коли ж помре він, то візьми його

І роздрібни на зірочки маленькі,-

Він так тобі осяє небеса,

Що закохається весь світ у ніч

І перестане поклонятись сонцю.

Собі купила я чертог кохання,

Та в нього не ввійшла! Я продалась,

Та мною ще не володіють… Ах!..

Мені цей день такий нудний і довгий,

Як ніч малій дитині перед святом,

Що жде й діждатися не може дня,

Щоб одягти готові вже обновки.

Ось няня йде! Несе мені звістки…

Входить мамка з мотузяною драбиною.

Як небо, красномовний той язик,

Який мені говорить про Ромео.

Ну, няню? Що нового? Що це в тебе?

Ти для Ромео добула драбину?..

Мамка Так, так, драбину…

(Кидає її додолу)

Джульєтта Що сталося?.. Чого ламаєш руки?..

Мамка Жахливий день! Він вмер, умер, умер!

Пропали ми, пропали, синьйорино!

О горе!.. Він загинув, вмер, убитий!..

Джульєтта Невже ж і небо може бути заздрим?

Мамка Не небо - ні, але Ромео може…

Ромео, о Ромео! Хто б подумав?

Джульєтта Що ти за дідько, що мене так мучиш?

Від цих тортурів заревли б у пеклі!

Ромео сам себе убяв? Кажиї

Скажи лиш «так», і це коротке слово

Мене скоріше отруїти зможе,

Ніж смертоносний погляд василіска.

Я вже не я, якщо ти скажеш «так»,

Якщо нараз заплющились ті очі

І ти мені відповіси лиш «так»…

Убитий - вимов «так», а ні - то «ні»,

Ти вирішиш одним коротким звуком:

Блаженства сподіватися чи муки!

Мамка На власні очі бачила я рану -

Рятуй господь! - отут, на грудях мужніх…

Нещасний труп, нещасний труп кривавий!

Блідий, мов попіл, весь в крові лежав…

Кров запеклась… Я глянула - й зомліла!

Джульєтта О серце, розірвись! Вмить розірвись,

Банкрут нещасний! Очі - до в’язниці!

Закрийтеся назавжди для свободи!

Нікчемний прах, вернися знову в прах,

Спочинемо з Ромео у гробах!

Мамка Тібальт, Тібальт! О мій найкращий друг!

О ввічливий Тібальт! Шляхетний, чесний!

І дожила ж я до твого сконання!

Джульєтта Як? Буря ця лютує з двох боків?

Ромео вбито, і помер Тібальт?

Кузен мій любий і коханий муж?!

Сурми ж, страшна сурмо, загибель світу!

Хто житиме, коли цих двох нема?..

Мамка Тібальт сконав, Ромео йти в вигнання;

Ромео вбив його й іде в вигнання.

Джульєтта Тібальта кров пролив Ромео?! Боже!

Мамка Так, так! Жахливий день! Пролив, пролив!

Джульєтта О серце гада, сховане в квітках!

То жив дракон в печері тій чудовій?

Пекельний виплід з ангельським лицем!

Не голуб - ворон! Вовк в овечій шкурі!

Огидна суть з божественним чолом!

Ти зовсім не такий, як видавався!

Пекельний праведник, негідник чесний!

О, що ж тобі робить, природо, в пеклі,

Коли ти помістила духа зла

В раю живому чарівної вроди?

Чи бачив хто коли огидну книгу

В такій чудовій, чепурній оправі?

Як оселитись міг такий обман

В розкішному палаці?

Мамка О, в мужчин

Ні совісті, ні правди, ані честі:

Нема нічого в них. Всі віроломні!