Владислав Івченко - Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Івченко - Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Старинная литература, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Підсади, — каже Михайло, який зупинився біля одного з вікон. Дивуюся, але підсадив. — Ага, є, — шепоче Михайло і сплигує. Ледь не впав, я його втримав, бо добряче пісатєль вже зволили набратися з моєю поміччю.

— Тепер дивися на свого кумира, — каже і посміюється.

Заплигнув я на парапет, дивлюся у вікно. Бачу, як за столом сидить дядько якийсь. Йому років під п’ятдесят вже, підтоптаний, у сорочці брудній і щось пише при гасовій лампі.

— Бачиш його? — питає Михайло.

— Кого?

— Жоржа Незабудкіна!

— Жоржа немає! — шепочу. — Якийсь дядько сидить, пише.

— Дурню, то Жорж і є!

— Як Жорж?

Я зліз, стою, тупцюю на місці, наче розгубився.

— Зрозумів тепер? — шепоче Михайло.

— Що?

— Те, що як у кого чого немає, то він про те і пише!

— Як це?

— А так! Ти по темноті й малообразованості своїй ототожнюєш автора із його героєм. А насправді, коли читаєш роман, а там герой перемагає всіх, то це напевно, що автор його малий та кволий, кого і в гімназії, і в університеті усі кривдили. А коли герой — дамський угодник, так це у автора із жінками не щастить!

— Не вірю я, що це Жорж Незабудкін! Він більше на якогось чиновника дрібного схожий!

— Він і є дрібним чиновником, колезький асесор Пробної палати. Одружений, жінка страшна і сварлива, четверо дітей, ледь перебивається родина на його мізерне жалування. А щоб втекти від цієї кошмарної дійсності, він романи еротичні пише.

— Не вірю! — кажу я. Деруся знову на парапет. Дивлюся у вікно і дивуюся. Ну як ось могла така нікчемна людина таку книгу цікаву написати, ну як? Лисе, у зморшках, перо гризе. Опудало якесь! Потім у кімнату жінка зайшла.

— Не настачишся керосину на твої дурниці, дітям їсти нічого, а він керосин палить, гаспид, — верещить так, що аж на вулиці чути. Чоловік зітхає і квапливо прибирає зі столу товстий зошит, ховає перо з чорнильницею і гасить лампу.

Зліз я, стою вражений.

— Невже це дійсно він?

— Він, він. Василь Степанович Обляпухін. Власне ім’я здалося йому нецікавим, то став Жоржем Незабудкіним. Під цим псевдо і прославився. То що, підеш йому руки цілувати? — питає Михайло.

— Та тепер вже не знаю навіть. Слухайте, а звідки ж він ото все знав, про що книгу написав?

— А ти як думаєш?

— Мабуть, у молодості погуляв славно?

— Так він і в молодості такий був.

— Так а звідки тоді він оте все узяв?

— Вигадав!

— Тьху! — не стримуюся я. Щиро роздратувався, бо така ж книга хвилююча, коли ж не знати, який бовдур її написав!

— А давай вип’ємо, в мене ще тут фляга за халявою знайшлася, — пропоную, бо розчарувався я неабияк. Всякого чекав, але не такого.

— А давай, — каже Михайло. Він розповідає, що хоче написати про життя лікарів у провінції, серед простих людей. Я йому доводив, що про столицю треба писати, про яскраве тамтешнє життя, губернаторські бали та прийоми, красивих баришень і лейб-гвардійських офіцерів.

— Про простих людей нецікаво, і так всі все знають! А от про князів усяких та багатіїв-міліонщиків, ото так! — кажу я.

Михайло не погоджувався. Потім йому стало погано. Потім мені. Не пам’ятаю, де і розійшлися, та як додому дійшов. Пригадав тільки, що він мене знову гедоністом називав і казав, що коли що — до його папіньки, доктора-венеролога, звертатися. Та цур йому…

Наступного дня лежав до обіду, зле було, у голові гуло, ніби у Лаврській дзвіниці на Великдень. Потім, як тільки попустило, поплентався в околоток. Там Мельников давай на мене верещати, аж із чобіт від люті вискакував, мерзавцем називав, звільненням погрожував, навіть про ту мою довідку про сповідь не забув, аж доки я адреси тієї не згадав.

Виявилося, що дійсно той дядько і був Жоржем Незабудкіним. Зізнався, що напиюжилися тоді з Мельниковим свояком-цензором до синіх ґудзиків і тоді той підписав рукопис просто у трактирі. Скандал, звісно, був, але Мельников таки пристарався, щоб справу по гальмах спустили. Відбувся письменник Незабудкін лише штрафом. Але наступного дня після суду його зі скандалом звільнили зі служби без вихідного пособія і пенсії, бо начальник його дуже вже моралістом великим виявився. А через два місяці вкоротив собі віку письменник Жорж Незабудкін, повісився через злидні. Бо у нас мітлою більше заробиш, ніж тією писаниною. Ото і будь письменником. Та ну його…

Восковий замах

А все почалося з того, що в Києві з’явився Сергій Залевський, досить відомий революціонер, який чотири роки тому був засуджений до довічної каторги і звідти втік. Та не просто втік, а покинув кордони нашого любого отєчєства на китобійному судні й дістався до Америки. Звідти був висланий за революційну діяльність, потім з’явився на Ямайці, де підбивав тамтешніх негрів (це такі дикуни чорного кольору, наче сажотруси після роботи, тільки п’ють менше) на бунт проти англійської адміністрації. Успішно закликав, а на погане повести справа не хитра. Ті бунтівники навіть захопили кілька містечок, однак англійці — люди суворі щодо порядку, і кинули війська, розгромили негідників і загнали у ліси. Генерал-губернатор острова оголосив нагороду в чотири тисячі фунтів за голову Залевського, однак виплачена вона не була, хоч багато хто з колишніх повстанців охоче б виконав замовлення. Казали, що революціонер захворів малярією і загинув у схованці в горах.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Владислав Івченко - Химери Дикого поля
Владислав Івченко
Владислав Івченко - Одного разу на Дикому Сході
Владислав Івченко
Отзывы о книге «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори»

Обсуждение, отзывы о книге «Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x