Владислав Івченко - Стовп самодержавства або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори

— Тобто не знають, хто саме?

— Не знають, але дізнаються! Марат сказав по секрету, що сьогодні обов’язково викриється, хто щур! Вони ж давно підозрювали, шукали, але знайти не могли!

— І сьогодні не знайдуть! Лякають, сподіваються, що нерви не витримають! Не бійся! В них немає жодних доказів! — заспокоює Мельников.

— Ні! Не лякають! Щось вигадали, — шепоче чоловік, і по голосу видно, що дуже переляканий він.

— Так, а ну припинити паніку! — гримає Мельников. — На тебе подивишся і одразу зрозуміло, хто зрадник! Зберися, заспокойся!

— Від вас витоку не могло бути? — питає агент підозріло.

— Ти що, зовсім здурів! — кричить Мельников. — Який витік? Припини дуріти! Заспокойся! Нічого вони не знають і не дізнаються, якщо сам не викриєшся! Вони тебе просто на нерви беруть! Крути їм дулі подумки і будь спокійним! Чуєш?

— Чую, — відповідає агент. Наче, дійсно, заспокоївся трохи.

— Що там по Штройбруду? — питає Мельников. Тему змінює, щоб остаточно заспокоїти.

— Готуються до чогось, пограбування якесь, мабуть. Наказали дістати револьвери, набої і кілька бомб. А ще купили бричку і пару добрих коней. Мені доручили знайти надійного перекупника на цінні папери, — голос у агента вже не тремтить.

— Звідки ті папери?

— Не знаю, мабуть, когось грабувати зібралися.

— Дізнайся, кого!

— Та як же дізнаєшся, коли цим Штройбруд сам займається і нікому нічого не каже. Він підозрює, що у нас в організації зрадник є. Але пообіцяв, що сьогодні про операцію все розповість.

— Чому, сьогодні?

— Бо каже, що сьогодні щура знайдуть! Викриють вони мене, викриють! — аж стогне чоловік. Знову перелякався.

— Нікого вони не знайдуть! Заспокойся!

— Не піду я увечері на зібрання!

— Дурню! Вони ж цього і чекають, що злякаєшся ти! Підеш! І не бійся нічого! Бо в них на тебе нічого немає! Нічого! Чуєш? Заспокойся і нічого не бійся!

Ще вони трохи побалакали, потім їх благородь наказав їхати до центру. Десь по дорозі агент і вистрибнув. Я його навіть роздивитися не встиг. Роздивився вже наступного дня, бо знайшли агента з перерізаним горлом на березі Дніпра. Щоб не подумали на кримінальників, вирізали у бідолахи на лобі слово «Іуда». На живому ще різали. Їх благородь, як про це дізнався, так аж побіліли.

— Ну, гади!

Потім взагалі дивно, наказав їх благородь лікарю вийти, а сам почав руки оглядати покійному. І на правій, нижче ліктя, знайшов видряпане «фон Шпіл».

— Фон Шпіл, — прочитав їх благородь і замислився. — Що за фон Шпіл такий?

В мене і не питали, але тут вирішив я ініціативу проявити, бо дуже вже мені було шкода стукача нашого, який за государя та любе отєчєство життя віддав.

— Фон Шпіл — це великий землевласник з Охтирки. Економії у нього, цукрові заводи, в залізниці та банках долю має. У нашому селі цегляний завод йому належить.

— І до чого тут цей фон Шпіл? Невже він із бунтівниками?

— Не можу знати, ваше благородь. Але навряд чи, бо ж людина серйозна і багата.

Замислився Мельников, щось метикував, але ні до чого не додумався. І як же вони агента вирахували? Мабуть, через нерви сам себе і видав. Спікся він, перелякався, дурень.

— Слухай, Ванько, а ти кажеш, що фон Шпіл — багатий? — питає Мельников.

— Страшенно. І відлюдник.

— Це як?

— А побудував собі на пагорбах у лісі величезний будинок і сам там живе.

— Як сам? — дивується штабс-капітан. — А родина, прислуга?

— Родина його загинула під час заворушень. Спалили селяни фон Шпілу його будинок у селі Шпилівка. Він дивом врятувався, а родина — ні. Після цього збудував фон Шпіл собі будинок на пагорбах, просто серед лісу, і там живе один. Навіть прислуги не тримає.

— Диви, як, — замислюється Мельников. — Слухай, а от ти кажеш, що фон Шпіл багатий. Так?

— Звісно, що багатий. Такою силою усього володіти! Та в нього землі тільки тисячі десятин, і усього іншого багато.

— Тобто вдома у нього, може бути грошей і дорогоцінностей до біса? — розумує Мельников.

— Та ні, навряд чи, — кажу я.

— Це чому? — аж трохи дратується їх благородь, наче я їм у чомусь зашкодив.

— А тому, що він же ділок, а такі гроші вдома не тримають, бо гроші мусять працювати і ще більше грошей плодити. Он у нас у селі торгівець був, Сава. Худобу скуповував та на ярмарки ганяв. Так той частенько по сусідах позичався, бо ані копійки вільної не мав, хоч тисячами крутив, наче циган сонцем.

— Тоді ж навіщо бунтівникам цей фон Шпіл? Не столове ж срібло їх цікавить? — роздратовано питає штабс-капітан.