Кінг С. - Доктор Сон

— Скажіть, що розповідь мусить зачекати, поки ми не будемо всі разом. Разом — це значить включно з Абриною Момо.

— Я сумніваюся, щоби вас впустили до неї. — Дейв поглянув собі на годинник. — Години для відвідування давно закінчилися, а вона дуже хвора.

— Персонал у таких відділеннях не дуже зважає на правила відвідин, коли пацієнт наблизився до свого кінця, — сказав Ден.

Дейв подивився на Джона, той знизав плечима.

— Це каже чоловік, який працює в хоспісі. Гадаю, ти можеш у цьому йому довіритися.

— Вона навіть може бути не при свідомості, — сказав Дейв.

— Давайте займатися всім поступово, у міру появи проблем.

— Зрештою, який стосунок до всього має Четта? Вона нічого про це не знає.

Ден сказав:

— Я цілком упевнений, що вона знає набагато більше, ніж ви вважаєте.

2

Вони висадили Дейва біля кондомініума на Марлборо-стрит і дивилися, як він сходить на ґанок і натискає кнопку одного з дзвінків.

— У нього вигляд хлопчика, який іде до дров’яного сараю, знаючи, що там доведеться зняти штанці й отримати ременя, — сказав Джон. — Це породить збіса величезне напруження в його шлюбі, байдуже, як воно все обернеться.

— Коли трапляється природна катастрофа, нема кого звинувачувати.

— Спробуй змусити Люсі побачити це під таким кутом. Вона думатиме: «Ти покинув нашу дочку саму, і її захопив якийсь скажений». Десь у глибині душі вона завжди так думатиме.

— Абра зможе перемінити її думки щодо цього. А якщо говорити про сьогоднішній день, ми зробили все, що могли, і зробили доволі непогано.

— Але ще не кінець.

— Далебі аж ніяк.

Дейв подзвонив знову і зазирав у маленьке фойє, коли відкрилися двері ліфта і звідти вилетіла Люсі Стоун. Обличчя в неї було напружене й бліде. Дейв почав говорити, щойно вона відкрила вхідні двері. Вона також. Люсі затягнула його досередини — засмикнула його всередину — обома руками.

— Ах, чоловіче, — м’яко промовив Джон. — Це нагадало мені про ті численні ночі, коли я прибивався додому о третій ранку.

— Він її або переконає, або ні, — сказав Ден. — Ми маємо іншу справу.

3

Ден Торренс з Джоном Далтоном прибули до Массачусетського загального шпиталю невдовзі по десятій тридцять. У відділенні інтенсивної терапії був час відливу. Напівздута повітряна куля з написом пістрявими літерами ПОЧУВАЙТЕСЬ КРАЩЕ І ОДУЖУЙТЕ безживно плавала під стелею, відкидаючи схожу на медузу тінь. Ден підійшов до сестринського поста, назвався представником персоналу хоспісу, до якого призначено перевозити місіс Рейнолдс, показав своє посвідчення з «Гелен Рівінгтон Хаусу» і відрекомендував Джона Далтона, як сімейного лікаря (натяжка, проте не відверта брехня).

— Перед транспортуванням нам потрібно визначити її стан, — сказав Ден, — і ще двоє членів родини просили бути присутніми. Це онука міс Рейнолдс і онучкин чоловік. Я прошу вибачення за пізній час, але це невідмінна справа. Вони невдовзі будуть тут.

— Я знайома зі Стоунами, — сказала медсестра. — Вони гарні люди. Зокрема Люсі була дуже уважною до своєї бабусі. Кончетта вельми особлива. Я читала її поезію, в неї чудові вірші. Але якщо ви, джентльмени, очікуєте від неї якогось слова, мушу вас розчарувати. Вона вже запала в кому.

«Ми цьому зарадимо», — подумав Ден.

— І ще… — медсестра з сумнівом поглянула на Джона. — Ну, це не моя справа таке казати…

— Продовжуйте, — підбадьорив її Джон. — Я ніколи не зустрічав старшої медсестри, якій не було б чого сказати.

Вона йому посміхнулась, потім знову розвернулася своєю увагою до Дена.

— Я чула чудові речі про хоспіс «Рівінгтон», але вельми сумніваюсь, що Кончетта туди поїде. Навіть якщо вона протримається до понеділка, я не певна, що є якийсь сенс в її перевезенні. Було б гуманніше дозволити їй закінчити свою подорож тут. Якщо я перейшла межу, прошу вибачення.

— Ні, ви не перейшли, — сказав Ден, — і ми візьмемо до уваги вашу думку. Джоне, ти не міг би спустися до фойє і привести сюди Стоунів, коли вони прибудуть? Я можу розпочати без тебе.

— Ти певен…

— Так, — відказав Ден, витримуючи його погляд. — Я певен.

— Вона в палаті номер дев’ять, — сказала старша сестра. — Це одиночка, в кінці коридору. Якщо вам знадоблюсь я, подзвоніть у її дзвоник.

4

На дверях палати № 9 було ім’я Кончетти, але рамка для медичних приписів була порожньою і монітор життєвих процесів угорі не показував нічого. Ден вступив у добре знайомі йому запахи: освіжувача повітря, антисептика і смертельної хвороби. Останній був інтенсивним, і він співав у його голові, як скрипка, що знає тільки одну ноту. На стінах висіли фотографії, на багатьох з них була Абра різного віку. На одній з них купка малюків з роззявленими ротами дивилася, як фокусник витягує з капелюха білого кролика. Ден не сумнівався, що знімок було зроблено в той славетний день народження, в День Ложок.