Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

— Ось! — генерал знову потрусив над оком жмут-

дій Петька Шнур втік із в’язниці! Подробиці — тіль-

ком газет. — Я так і знав: догралася.

ки у нас!

Усівшись на край ліжка, з якого, мов порох, поси-

— Втеча століття! Усі під загрозою! Помста злочин-

палися журнальчики і брошурки, прочитав рядки зі

ця поліцейським буде безжальною!

шпальти:

— Хто перший стане жертвою завзятого втікача?!

— «…психічно неврівноважений злодій на прі-

— Вранішній випуск! Останні новини!!!

звисько Шнур сьогодні вночі здійснив нахабну втечу

Під подушкою ж панували тиша і темрява.

по дорозі до місця ув’язнення. Як передбачають екс-

І так тривало б іще години зо дві, якби до дівочої

перти, цей звір у людській подобі одержимий жагою

спочивальні не увірвався сам генерал Гурчик.

кривавої помсти, котру під час суду привселюдно

Із високо піднятою рукою, що стискала жмуток вра-

пообіцяв здійснити над донькою нашого славетно-

нішніх газет, розпашілий і скуйовджений, він нагаду-

го… — на цьому місці генерал задоволено гмикнув

вав Зевса-громовержця Критського.

і повів далі: — …славетного обер-поліцмейстера

За ним навшпиньках прокрався лакей Аристарх

санкт-петербургської поліції, його високості генера-

і боязко зупинився на порозі, готовий у будь-яку мить

ла М. І. Гурчика»!

підхопити хазяїна попід руки в разі апоплексичного

Славетний генерал відкинув подушку і суворо зирк-

нападу.

нув на улюблене чадо:

З-за його плеча виглядала покоївка Лизавета

— Що тепер робити?! Догралася в слідчого!!! Я так

з пляшечкою нашатирного спирту в руках.

і знав!

Генерал зашелестів над рукою доньки газетами.

— Котра година? — почулося з-під знову натягну-

Але це не призвело до жодного зрушення.

тої на голову подушки.

— Догралася?! Дострибалася?! — гнівно вигук-

Аристарх поважно кивнув Лизаветі: зараз точно

нув він.

знадобиться пляшина з нашатирем.

У відповідь рука трохи ворухнулася, зі стиснутого

Так і сталося.

кулачка вистрелив вказівний пальчик, сонно похи-

Генерал схопився за серце і заковтав повітря.

14

— Що? Що?! Яка година?!

Схопився і закружляв довкола ліжка, немов чукот-

ський шаман, кульгаючи на праву (колись поранену

в бою) ногу.

— Тут смертю погрожують — а їй кохфій подавай!

Він знову затрусив газетами над милою білявою

голівкою, що нарешті визирнула зі свого схови-

ща і жалісно спостерігала за зворушливими рухами

татуся.

— Казав же, попереджав: не лізь не в свої спра-

ви! Ач бач: у нишпорки їй закортіло! Подвигів!

Його погляд упав на стоси журналів і книжок, роз-

сипаних довкола ліжка.

Спересердя генерал розворушив їх ногами так, ні-

би бродив в осінньому лісі.

— Що читаємо?! Хіба це дівоче читання?! Що те-

пер з тобою робити?!

Набігавшись і досхочу потоптавши небезпечну для

дівочого виховання пресу, Матвій Іванович картин-

но зупинився посеред кімнати, по-наполеонівськи

заклав праву руку за вилогу оксамитового турецько-

го халата.

Аристарх зітхнув із полегшенням: добра ознака,

нападу не буде.

Генерал викинув у повітря ліву руку і театрально

виголосив:

— До села! До тітоньки! У глушину! Глобино!!!

— Чому не до Саратова? — визирнуло нарешті

з-під мережива нахабне сонне личко.

Але генерал Гурчик уже повністю тримав себе

в руках.

— Потяг за дві години, — спокійним голосом про-

мовив він. — Усе. Жарти скінчилися.

16

17

Він знову присів на край ліжка і був неабияк за-

Удаючи сердитого, генерал виплутався з її рук:

доволений побачити нарешті дійсно схвильоване

— Не підлабузнюйся. Усе одно поїдеш до Параске-

обличчя доньки.

ви Іванівни. Вона давно на тебе чекає. Та й мені бу-

— Татусю… — благально промовила вона.

де спокійніше, поки Шнура не спіймаємо. Збирайся.

Генерал узяв її за руку, мимоволі милуючись вира-

Відвезу тебе на вокзал.