ваня - Unknown

У голові щось ледь мигнуло, а потім проявилося і ставало все яскравішим. Це був силует безсмертного! Я відчував його присутність десь неподалік, за метрів тридцять від нас. Виясняти, хто це міг бути не бажав, але якщо відчуваю його присутність, то він відчуває й мою, силует вартового ж бо набагато яскравіший за звичайний, та й мені не потрібно привертати до себе увагу – невідомо, що на думці у цього сина вічності. Авері помітила мій насторожений вигляд, запитала, що трапилося. Я їй не відповів, лише взяв за руку та сказав, що маємо швидше повертатися до мотелю.

Після того, що я відчув на вулиці, не залишилось жодних сумнівів – місто потрібно залишати негайно, не чекаючи світанку. Я попросив Авері прийняти душ ще раз, аби освіжитися, бо ми не будемо ночувати у мотелі, рухатимемося далі. Дівчина розуміла, що я був дечим стурбований, але питати не стала. З цього моменту Авері виконувала абсолютно все, що її попрошу, саме від мене тепер залежало скільки їй залишилося жити. Дівчина з рецепшину казала, що найближчий пасажирський потяг у потрібному напрямку відбуває з цього міста за шість годин, але в нас немає стільки часу, тому вирішив, що знову їхатимемо таварняком. Я зібрав усі наші речі. Ми з чорнявкою рушили на вокзал.

На годиннику одинадцята ночі. На маленькій залізничній станції блукають місцеві бомжі, вуличні собаки. Про охорону вокзалу тут навіть ніколи не чули. І знову у голові мелькнув той самий силует, але він був вже набагато далі, за кілометри від нас. Не схоже було, що його власник наближається, мене це заспокоювало. Ми з Авері чекали годину. Найближчий вантажний потяг у нашому напрямку з вокзалу не прямував, він проїжджав повз нього. Дякувати, що товарняк рухався на маленькій швидкості. Ми застрибнули до останнього вагону, який виявився незачиненим, повний набитий чорного вугілля. Авері хоч і натанцювалась досхочу, напилась вина, проте досі виглядала бадьорою і не хотіла спати, вочевидь, прийнявши душ, її це дуже добре струсануло.

-Знову їдемо невідомо куди, невідомо, що робитимемо… – промовила дівчина.

-Ні! – глухо пробурмотів, гадаючи, що вона не почула.

-Що значить «Ні!»? – поцікавилася Авері.

-Ми знаємо, що робитимемо! – серйозно заявив, дивлячись їй у вічі.

-І що ж? – аж сахнулась дівчина.

-Ми очікуватимемо їхнього приходу і підготуємось до цього…

-До чого?

-До їхнього наступу. У мене є план!

***

План був нескладним. Авері потрібен сховок-притулок – місце, в якому не будуть шукати вартові. Я вирішив відправити її до Берелі в Англію, де він зможе на певний час прихистити чорнявку. При цьому був певен, що він нічого не розповість Еквіджу, адже сам не поділяв поглядів Престона про важливість справ вартових. Я знав, що Адам не заподіє Авері зла та зможе виконати моє прохання. Мені ж потрібно буде постійно тримати з ним та чорнявкою зв’язок, аби обговорювати подальші дії. Рано чи пізно Еквідж пошле по мою шкуру вартового, який думатиме, що я перебуваю з дівчиною і матиме змогу її вбити, але він не підозрюватиме, що ми давно розділилися і Авері знаходитиметься на той момент у цілковитій безпеці.

Я розповів свій задум дівчині. Згідно з ним, ми спершу удвох повинні будь-яким чином, чи то потягами, чи то автостопом дібратися до Македонії. Авері казала, що знає спосіб, як звідти швидко опинитися в Англії, не маючи ні паспорта, ні свідоцтв ніяких, тільки «гроші – ось документ». Мене це здивувало, але питати, звідкіля вона володіє даною інформацію, не став. Потім ми мали розділитися: вона – до Адама, а я – кудись на південь.

-Я напишу Адамові листа, якого ти вручиш йому особисто у руки! – заповів Авері.

-Ти певен, що це гарна ідея?

-Краща, ніж нічого… – посміхнувся. – Я тобі напишу його адресу. Дістанешся до його замку, як будеш в Англії, на таксі. Він живе майже в горах. Думаю, що Еквідж не стане там шукати, а якщо й стане, то Берелі викрутиться. Певен на сто відсотків!

-А якщо мене знайдуть до того, як туди потраплю?

-Тоді… – замислився. – Тоді тобі потрібно не пійматися!

-Геніально…

-Я тобі розповім, як можна зрозуміти є певна особа безсмертною чи ні.

Авері, як завжди, не мала іншого виходу й погодилася діяти так, як сказав.

Ми пересідали з одного вантажного потяга на інший, іноді могли непомітно проникати у пасажирські поїзди, ловили автівки на дорогах, аби найшвидше дібратися місця призначення. Я розповідав дівчині, як можна вичислити безсмертного з-поміж тисяч перехожих. Наголошував на їх поведінці, що загалом вони не нагадають людей аніскілечки – в них нічого не болить, їм нічого не заважає. Вони не чухають потилицю, не витирають носа, не кашляють, не чхають, виглядають так бездоганно, ніби щойно в них була фотосесія в найпопулярніший у світі глянцевий журнал. Авері уважно прислуховувалась до моїх порад. Чорнявка запам’ятовувала абсолютно все, але при цьому дуже стомлювалась. Її смертний організм постійно нагадував про голод, недосипання, спрагу. Звичайно, я купував їй харчі, але для повного відновлення енергії їй було не досить пиріжків, пряників та інших снек-паїв.