ваня - Unknown

-Кефф, торкаючись людей, вбиває їх? – моє здивування переходило усі межі. – Як у вартового, покликаного захищати смертних, може бути таке вміння?

-Наші здібності не залежать від нашого призначення… Вони походять від нашого божевілля…

-Що?

-Надприродна сила, що є в кожного з нас, формується, виходячи з того, яким психічним захворюванням ми хворіли, коли були живими.

Якби стояв, то я б, напевно, втратив свідомість тієї ж миті… Ну й ще якби був людиною – точно б упав. Тим часом Еллі продовжувала:

-У мене було роздвоєння особистості, тому я можу копіювати себе, реалізую своє захворювання на яву. Згодом навчилась робити подібне з іншими предметами. Ми можемо розвивати свої вміння! Террі почувалася нікому непотрібною й непомітною у світі, тому тепер вона ладна ставати невидимою. Стен за свого життя відчував, що нікуди не встигає, весь час кудись поспішав. Нелл був параноїком, вічні думки про переслідування, спостереження за ним перетворились на манію підозрілості з боку інших. Екон жив у своєму світі вигадок, такий собі наркоман, якому не потрібно було навіть зробити затяжку, щоб зануритися у світ марень. Кефф… Він жив думкою, що завдає болю кожній живій істоті, яку торкається. Вочевидь, тепер він дійсно калічить людей, і його сила має побічний ефект на наше поріддя… Це виявилось дуже корисним вмінням. До речі, зараз він, напевно, летить із ще одним застиглим здоланим безсмертним на борту, аби потім віддати його Престону. Той уже вирішить долю незвичної статуї. Він розпоряджається, у який куточок світу запроторити такого нерухомого безсмертного…

-Наші сили залежать від душевної хвороби? – знову перервав Еллі.

-Так.

-Адам казав, що кожне своє життя, я прагну померти… Я самогубець… Був ним… – задумався і сказав, сам у це не віруючи. – Отже, маю здібність… Вбивати себе?

-Невпевнена, що це повинно бути щось таке…

-За твоїми міркуваннями виходить, що я безсилий. Адже вже вмію, так би мовити, покінчити з собою. Я можу піти, кинутися під поїзд раз десять і при цьому залишитися живим, бо маю безсмертя! Тепер це мені нескладно! Невже не маю здібностей?

-Послухай, не можемо стверджувати цього напевно. Не може бути, аби вартовий був лише безсмертним, не маючи чогось більш надприродного, – втішала мене Еллі.

«Але ж у чомусь маю рацію. Роблячи висновок з її слів, я не виділяюсь нічим надзвичайним серед інших безсмертних… Хоча ні, я ж не пам’ятаю своїх попередніх життів! Проте це більше нагадує виокремлення у гірший бік».

Ми з Еллі розмовляли досить довго, опустошуючи бокал за бокалом алкогольного напою. Вона мені розповіла, що першим вартовим став Кефф, Террі була наступною, за нею Стен, Нелл, тоді її прикликали, і передостаннім був Екон. Коли Еллі отримала безсмертя, вони з Террі затоваришували відразу, дівчат-вартових виявилося лише двоє в усьому світі. Ще чорнявка, яка мала здібність копіювати себе, повідала про незвичайне вміння Престона Еквіджа, нашого наглядача. Вона казала, що хоча й він лише могутній володар вічності, та також має, скоріше всього, так звану надприродну здібність, ніж натреновану навичку – він може назвати місце, у якому перебуває безсмертний у будь-який момент, якщо він коли-небудь бачив його хоча б один раз на власні очі. «Престон може розрізняти наші силуети, відчувати на далекій відстані». Отже, тепер цей власник підприємства «Сетер» знає про кожний мій крок у буквальному розумінні, тепер він дійсно став для мене наглядачем. Я був розчарований, що за мною буде здійснюватися ненавмисне спостереження. Це було певним порушенням моєї свободи.

Еллі розповіла, що Екон також, як і Террі, не самотній – він має на даний момент дівчину, але вона «трішки смертна». Це шокувало мене. Чорнявка сказала, що його подружка знає про безсмертних, але як так трапилось, що у вартового з людиною склалися стосунки не пояснила.

Година була пізня. Вийшли з будівлі о восьмій вечора. Будучи напідпитку, все ж змогли завести свої автомобілі та дібратися додому. Ми увійшли у дім, де нас чекав Еквідж, Адам і ще один юнак… Це був Кефф! Стрункий хлопець з русявим волоссям носив на руках чорні перчатки. Він був мовчазним, лише подав руку, щоб зі мною привітатися, а потім й слова не зронив. «Напевно, через перчатки він не зможе заморозити мене, тому й одягнений у них».

-З рештою попрощався, залишилися тільки ви, – промовив Берелі. – Нарешті зможу опинитися в тиші і спокої на багато років, не доведеться ні за ким наглядати й нікого навчати… Надзвичайна розкіш!