Ярослав Гладун - Лiкарськi рослини Прикарпаття

Дворічна трав'яниста рослина. На першому році надземна частина болиголова складається тільки з пучків прикореневих листків, стебло виростає на другий рік. Воно дуже гіллясте, борозенчасте, цілком голе. Листки голі, перисті, на довгих черешках, з невеликими піхвами; листочки яйцевидно-овальні, розсічені. Квітки білі. Цвіте в травні — вересні.

Росте як бур'ян у садах, на городах, по чагарниках, біля шляхів.

З лікувальною метою використовується трава (НегЬа conii maculati). Вона містить в собі алкалоїди: коніїн, 7-коніцеїн, конгідрин, псевдоконгідрин, н-метилконіїн. Найважливіший з них коніїн. Щ

Раніше траву болиголова використовували для отруєння засуджених. Згідно з даними грецького філософа Платона, Сократ був отруєний болиголовом.

Трава болиголова застосовується як болезаспокійливий і протисудорожний засіб при лікуванні.раку, фіброми матки.

(Melilotus officinalis (L.) Desr.)

Родина бобові (Febaceae)

Висока розгалужена рослина з черговими трійчастими листками. З пазЯ листків виходять гілки з довгими витонченими китицями з дрібних жовти квіток; біля основи листка є два шиловидних прилистки. Цвіте з червня т вересня. Росте на перелогах, схилах, уздовж доріг, на пустищах, засмічене місцях, толоках, у ярах, на межах, у канавах, на парових полях по всщ Україні.

Назва роду утворена від двох латинських слів, одне з яких означає «мед», а друге є римською назвою конюшини. Видова назва у перекладі з| латинської — «аптечна», "лікарська" (дана рослині за цілющі властивості).

Листки буркуну присмерком або перед дощем піднімаються догори І складаються. Це сприяє зменшенню випромінювання внутрішнього тепла рослини і, очевидно, є захистом від небажаного підвищення вологості повітря біля продихів. Квітки запилюються джмелями.

Буркун — медоносна, ефіроолійна і.лікарська рослина.

(Sambucus nigra L.)

Родина жимолостеві (Carpifoliaceae)

З історії дізнаємося, що батько наукової медицини Гіппократ виділяв бузину за сечогінну дію, рекомендував відвар з її коренів для лікування набряків. У середні віки бузину вважали священним деревом. Вірили, що її плоди дарують довголіття.

Бузина чорна — гіллястий кущ або невелике дерево (5–5,5 м заввишки) з світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони буруваті, всіяні коричневими сочевичками, всередині містять широку, білу, м'яку серцевину. Листки 3–5 см завдовжки, супротивні, непарноперисті. Листочки яйцеподібні або яйцеподібно-довгасті, гостропилчасті з косо витягнутою вершиною, по жилках опушені. При розтиранні відчувається неприємний запах. Квітки дрібні, жовтувато-білі, зібрані в щиткоподібні волоті з п'ятьма головними гілочками. Віночок п'ятипелюстковий (до 5 мм у діаметрі), тичинок 4–5, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — тринасінна кістянка, чорно-ліловий.

Росте в листяних і мішаних лісах, заростях чагарників, на лісових порубах, узбіччі лісових доріг, узліссях, у старих парках, садах, біля жител. Цвіте в червні — липні.

У квітках бузини містяться: вітамін С (до 82 мг%), глікозид самбунігрин, який розпадається на синильну кислоту, бензальдегід і глюкозу, а також рутин, ефірна олія (до 32 %), холін, хлорогенова, кавова, валеріанова, яблучна і оцтова кислоти. Плоди містять до 50 % аскорбінової кислоти, каротин, дубильні речовини, карбонові та амінокислоти. В недозрілих ягодах виявлено самбунігрин, у насінні — жирну олію, в листі — самбунігрин (0,11 %), ефірну олію, гексеновий і глікогеновий альдегіди, в старих листках — аскорбінову кислоту (до 280 мг%) і каротин (0,014 %), у корі гілок — ефірну олію, холін, ситостерин.

Суцвіття визнано лікарською сировиною у 22 країнах світу, їх використовують у гомеопатії, в індійській медицині.

Квіти мають потогінну, сечогінну, в'яжучу і слабку дезинфікуючу дію. Водний настій з них застосовують при простуді, а також при хворобах печінки, як жовчогінний засіб. Зовнішньо — для полоскання при запальних захворюваннях порожнини рота і горла, для компресів і припарок.

Ягоди використовують для забарвлення виноградного вина і надання йому мускатного смаку, відвар плодів — для фарбування шовкових тканин в оливковий колір.

У деяких сільських місцевостях бузину спеціально висаджували навколо комор із збіжжям, бо вважали, що миші і щурі не терплять запаху цієї рослини. Для захисту сіна від мишей у нього клали гілки бузини.