Ярослав Гладун - Лiкарськi рослини Прикарпаття

Міжнародна назва роду походить від грецького "вітер" (час цвітіння рослини збігається з періодом весняних вітрів). Видова назва в перекладі з латинської мови — "дібровна".

Квітки анемони закриваються на ніч і перед дощем — це засіб для захисту пилку від вологи. Розмножується кореневищами і насінням. Цвітіння настає тільки на 10–12 рік після висівання насіння. Якщо навесні кореневище залишається без наземної частини, рослина гине. Ось чому не слід зривати її на букети.

У листяних і мішаних лісах росте рослина дещо схожа на дібровну анемона жовтецева (A. Ranunculiodes L.) з жовтими квітками (іноді ці види зустрічаються разом). Обидва види мають лікувальні властивості. Великі (до 3–5 см у діаметрі) білі квітки на довгих квітконосах в анемони лісової (A.sylvestris L.), поширеної в лісостепових і степових районах. А в анемони нарцисоцвітої (A. narcissiflora L.), що росте в Карпатах, численні білі квіти (до 2 см у діаметрі) зібрані в зонтик.

Анемони — декоративні рослини, усі вони потребують охорони. В рослині є отруйні речовини.

(Astragalus glycyphyllus L.)

Родина бобові (Leguminosae)

Багаторічна трав'яна рослина, заввишки до 30–80 см. Стебло розгалужене. Листки складні, з 9-12 еліптичними листочками і прилистками. Квітки зеленувато-жовті, зібрані в короткі густі китиці. Цвіте в червні — серпні. Плоди — боби лінійні, зігнуті дугою.

Росте в лісах, на узліссях, серед чагарників у рівнинному і передгірному поясах.

В народній медицині використовується трава, корінь і насіння. В листках і стеблах містяться алкалоїди, а також аскорбінова кислота.

Відвар з трави вживається як відхаркувальне, сечогінне і проносне при захворюваннях нирок та сечових шляхів, при каменях у нирках, золотусі і нашкірних висипах, сифілісі, ревматизмі й суглобних болях, поносі, катарах верхніх дихальних шляхів. Крім того, астрагали використовуються в акушерстві для прискорення родів.

(Berberis vulgaris L.)

Родина барбарисові (Berberidaceae)

Про лікувальні властивості барбарису знали ще вавілоняни та індуси. На глиняних плитках Ашшурбаніпалової бібліотеки 650 р. до н. е. є написи про ягоди барбарису, що здатні очищати кров. Широко використовували плоди барбарису у XVIII ст.

Барбарис — кущ 1,5–3 м заввишки, дуже розгалужений, з гілками, вкритими трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки обернено-яйцеподібні, тонкі, пилчасто-зубчасті, звужені в черешку. Квітки зібрані в пониклі грона. Чашолистків, пелюсток і тичинок — по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у травні — червні. Плід — червона ягода, достигає у вересні.

Росте серед чагарників, на узліссях. Широко культивують як декоративну рослину.

Плоди вживають в їжу свіжими або після переробки. З них готують начинку для цукерок, желе, варення, мармелад, лікери, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої. На Кавказі з барбарису, води, перцю і солі роблять гостру приправу для м'ясних страв.

Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7 %), органічних кислот (до 7 %), вітаміну С (до 90 мг %). Вони містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини.

З лікувальною метою використовують листки, кору і корені. В останніх міститься алкалоїд берберин. У народній медицині ягоди рекомендують для збудження апетиту, гамування спраги, зниження артеріального тиску. Молоді гілки, кору і корені застосовують при фарбуванні вовни та шкур. У декоративному садівництві із барбарису створюють живоплоти, бордюри тощо.

Розмножується насінням (після стратифікації) і вегетативно (живцями, відсадками та поділом куща).

Листки заготовляють навесні після цвітіння, їх сушать у тіні, в добре провітрюваних приміщеннях. Корені заготовляють навесні або восени. Вибирають не більше п'ятої частини їх, щоб не пошкодити кореневої системи. Обрубані корені промивають, сушать, розрізують на шматки завдовжки 2 см. Сушать на горищах або під наметом при достатній вентиляції. Плоди, заготовляють у вересні — жовтні.

(Vinca minor L.)

Родина барвінкові (Аросупасеае)

Про барвінок як лікувальний засіб згадували ще Пліній Старший та Діоскорид. У Британській Вест-Індії і на Філіпінах його використовували для лікування діабету, в Бразилії — для зупинки кровотеч й лікування хронічних ран. Неабияке місце займав барвінок у віруваннях слов'янських народів, зокрема в Київській Русі.